«Ан Чун Гун (1879– 1910) був активістом, який убив Іто Хіробумі, японського чиновника, призначеного першим генерал-резидентом Японії в Кореї в 1905 році, коли країна перебувала під японською юрисдикцією, але не була формально анексована.

Перед цим він відрізав свій безіменний палець разом з одинадцятьма іншими активістами, що означало обіцянку вбити когось. Власною кров’ю він написав «незалежність Кореї». Пізніше Ан був заарештований за свої дії, ув’язнений у японській в’язниці і страчений наступного року. …Акт патріотизму Ан послужив джерелом натхнення для прихильників і борців за незалежність протягом всієї японської окупації.

Юн Бон Гіл (1908–1932) — корейський активіст руху за незалежність… найбільш відомий тим, що підірвав бомбу, яка вбила кількох японських високопосадовців у шанхайському парку Хонгкю в 1932 році. У листі, залишеному в Кореї, він заявив Корейському патріотичному корпусу, що його мотивацією було «здобути незалежність і свободу нашої країни».

Ан Чан Хо (1878–1938) був активістом боротьби за незалежність Кореї та одним із перших лідерів корейсько-американської емігрантської громади в США. Ан Чан Хо належить до когорти моральних і філософських лідерів Кореї того часу. До і під час японської окупації Кореї Ан закликав до морального і духовного оновлення корейського народу і вирізняв освіту як одну з важливих складових у боротьбі за незалежність.

Кім Гу (1876–1949) — корейський державний діяч, політик і видатний лідер, який присвятив своє життя піднесенню та звільненню рідної країни. Після здобуття країною незалежності був президентом Тимчасового уряду Республіки Корея. Донині прагнення Кіма до красивої і незалежної Кореї пам’ятають завдяки знаменитому вислову: «Якби Бог запитав мене, чого я бажаю, я б без вагань відповів: «Незалежності Кореї...» Мої брати і сестри. Це моє єдине бажання. Я прожив сімдесят років свого життя заради цього бажання, живу заради нього і буду жити лише для здійснення цього бажання».

«Основною метою ОУН було створення самостійної Української держави на всій українській етнічній території. Одним з напрямів діяльності ОУН була організація замахів на посадових осіб: убито депутата сейму Тадеуша Голувка (1931 р.), чиновника російського консульства у Львові Олексія Майлова (1933 р., на знак помсти за Голодомор), директора Української академічної гімназії у Львові Івана Бабія (1934 р., за співпрацю з поляками), міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького (1934 р., на нього покладено відповідальність за «пацифікацію»). Після нападу на пошту в Городку (1932 р.), у результаті якого загинуло кілька людей, було засуджено до смертної кари членів ОУН Василя Біласа й Дмитра Данилишина. Після вбивства оунівцями Перацького польська влада створила на Берестейщині концентраційний табір Береза-Картузька. У 1938 р. у Роттердамі від рук радянського агента загинув Є. Коновалець»

Початок поширення комуністичних ідей в Кореї дослідники пов’язують з іменем Олександри Кім, відправленої В. Леніним у 1917 р. до Сибіру для мобілізації корейців на боротьбу з контрреволюцією. За її ініціативою в 1918 р. було створено Корейську народно-соціалістичну партію. Спроби створити комуністичну партію завершилися її оформленням у 1925 р. Однак через внутрішні суперечності її розпустили. Частина її прихильників продовжила діяти на рівні місцевих осередків, інші переїхали до Китаю, де приєдналися до партизанської боротьби проти японських колонізаторів.

«Жовтнева революція, порвавши старі ланцюги і висунувши на сцену низку забутих народностей, дала їм нове життя і новий розвиток» (Й. Сталін).

«Робітникам нема чого втрачати, крім власних кайданів, а здобудуть вони весь світ» (К. Маркс, Ф. Енгельс)

«Те, що японська анексія Кореї є неприродною і необґрунтованою, є абсолютно очевидним. З моменту анексії Японія позбавила нас свободи зібрань і слова. Японське втручання досягло межі, коли вони втрутилися в наші промислові підприємства і за допомогою ірраціональних законів перешкоджали зростанню цих промислових підприємств. Соціальний прогрес корейського народу і культурний розвиток мас були практично зупинені цими нелюдськими діями, які принесли голод в матеріальне життя й зубожіння в духовне життя народних мас. Ми прагнемо скинути японське ярмо заради процвітання нашого народу Ми вели важку боротьбу протягом останніх трьох років, з моменту оголошення війни Японії. Хоча наші зусилля були слабкими, наша щирість і завзяття з лишком заповнили те, чого нам не вистачало в наших силах, і ми віримо, що остаточна перемога буде за нами.

Наш рух за національне визволення — це лише крок до кінцевої мети соціальної революції. Ми прагнемо до повної ліквідації всіх класів нашого теперішнього суспільства. Це наше переконання і водночас спільна мета всіх трудящих мас світу. Таким чином, нашим ворогом є всі експлуататорські класи світу, а також японські мілітаристи і фінансисти. Всі маси, які мають спільну долю під гнітом панівного класу, повинні об’єднати свої зусилля. Таким чином, наші зусилля можуть бути мізерними, але ми висловлюємо сердечні вітання російським трудящим масам і з великим надіями чекаємо їх успіху. Ми також очікуємо на успіх діяльності китайських масових революційних організацій і віримо в успіх народження недавньої японської соціалістичної організації і японської комуністичної партії. Таким чином, ми разом знищимо і вирвемо з корінням всі злочини експлуататорських класів у Східній Азії, та й в усьому світі».

«…Лівим і комуністам ...вдалося вирвати контроль над корейською революцією в націоналістів; вони заклали глибоке ядро комуністичного впливу серед корейського народу, особливо серед студентів, молодіжних груп, робітників і селян. Їхня сила духу, а часом і вперта рішучість досягти успіху справили глибокий вплив на корейських інтелектуалів і письменників. Для старших корейців, які так довго принижувалися перед, здавалося б, нескінченним іноземним гнобленням, комунізм здавався новою надією і чарівним дотиком... Взагалі для корейців жертовність комуністів, якщо не сама ідея комунізму, були привабливішими, ніж будь-які випадкові бомбометання націоналістів. Вигляд виснажених тортурами комуністів, їхнє суворе й дисципліноване ставлення до спільного ворога всіх корейців мали далекосяжний вплив на людей».

«…Хоча багато корейців все ще вимагають негайної незалежності, «деякі з найбільш розумних і далекоглядних» корейців ...переконані, що немає ніякої надії на швидку незалежність і що вони повинні заспокоїтися на довгий час, щоб створити корейський народ у фізичному плані, в знаннях, в моралі і в здатності вирішувати державні проблеми...»

«Професор Празького університету Мирослав Грох, який досліджував порівняльну історію народних рухів у країнах Європи, виділив три періоди: академічний, культурницький і політичний. За його теорією, на першому етапі відродження національна група стає предметом уваги дослідників, які вивчають фольклорну спадщину, вірування, звичаї, історичне минуле народу. Робиться все це мовою іншого народу. Другий етап національно-культурного відродження визначений тим, що мова, яка на першому етапі була предметом вивчення, стає мовою, якою творять літературу, яка вживається в науці, громадському житті, у політиці. І на третьому етапі нація, об’єднана мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, самостійності».

«Товариство корейської мови було організоване 3 грудня 1921 р. з метою вивчення корейської мови й письма. Пізніше назву було змінено на «Товариство хангиль». Організація оголосила своєю метою поширення корейської мови за допомогою кореєзнавчих досліджень і лекцій. У лютому 1927 р. вона опублікувала журнал «Хангиль».

«Професор Омелян Пріцак, який викладав історію України в Гарвардському університеті, вважає, що Україну можна порівняти з наводячим мости культурним посланцем. Так, подібно до того, як Корея спочатку імпортувала буддизм з Китаю та засвоїла його, а потім передала до Японії, Україна перейняла релігію з Візантії та розповсюдила по слов’янських землях. Однак посередницьке географічне розташування та межова культура не обов’язково негативно впивають на розвиток держави. Прогресивна культура сусідніх країн може бути запозичена й використана для розвитку, у результаті взаємодії сусідніх культур може з’явитися нова культура.

Питання в тому, що від того, наскільки відповідно країна здатна впоратися з цим, наскільки обережно та стратегічно складаються відносини з сусідніми країнами, наскільки добре відслідковується динаміка міжнародних відносин, залежить доля країни. В цьому українська ситуація також нагадує нашу.

У своїй «Великій шахівниці» (1997) Бжезинський писав, що Україна, як і Південна Корея, належить до геополітично значущих регіонів. Згідно з книгою, «у більшості випадків важливість. країни, яка знаходиться у зоні перетину геополітичних інтересів, витікає не з її власної сили та дій, а з її вразливого географічного положення та із чутливості до стратегічних ігор навколишніх держав». Простіше кажучи, знаходячись там, де перетинаються інтереси могутніх держав, Україна потрапляє під удар».

«Чимало корейців свого часу (III–VI ст.) переселилося до Японії, привізши з собою технологію виготовлення металів, поливне рисівництво, ремесла, буддизм, китайське ієрогліфічне письмо, музику, літературу тощо. У свою чергу все це було запозичено корейцями у їхнього великого західного сусіда. Ця історична посередницька місія Кореї багато в чому нагадувала історичну місію України (Київської Русі), яка також запозичивши свого часу релігію, культуру, письмо з Візантії, згодом усе це

щедро передала своїй північній сусідці Московії. При цьому обидва посередники — як Україна (Київська Русь), так і Корея — згодом гірко поплатилися за свою посередницьку місію, зокрема втратою державності, занепадом власної національної культури, мови тощо

Корейська мова в період колонізації переживала дуже складні часи. Принаймні, вся система освіти в окупованій японцями країні була повністю японізована. Для того, щоб отримати вищу освіту, необхідно було вільно володіти японською мовою, яку корейці змушені були вивчати вже з початкових класів. До речі, мовна ситуація в тогочасній Кореї дуже нагадувала ситуацію в Україні XVIII–XX ст., коли українська мова була під забороною, а також у самій Японії VII–IX ст., коли там панувала диглосія: у сфері науки, культури та освіти використовувалася переважно китайська мова, а японська обслуговувала лише побутову сферу. Таким чином, японці через тисячу років фактично намагалися відтворити в Кореї мовну ситуацію, якої вони самі свого часу наполегливо прагнули позбутися.

Як свідчить світова історія, будь-яке пригноблення національної культури завжди викликає активний опір серед кращих представників того чи іншого етносу, дає поштовх відродженню і розвитку національної самосвідомості, сприяє появі нових яскравих імен у національних літературах поневолених народів. і в цьому відношенні в історії української та корейської літератур також можна знайти багато спільного. Заборона в Російській імперії протягом XVIII–XIX ст. української мови, зневажливе ставлення до української культури та історії українського народу породили геній І. Котляревського, Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка…

Схожою була ситуація і в колонізованій японцями Кореї. Саме в першій половині XX ст. корейська література збагачується іменами таких видатних поетів, як Йом Сан Соп, Хен Чжін Ґон, Кім Со Воль, Хан Йон Ун, Юн Донг Джу…»

Юн Донг Джу — видатний корейський поет, який став символом опору під час японської окупації Кореї. Його поезія перейнята глибокими почуттями свободи, справедливості та гідності. Він народився у 1917 р. в місті Кодже (Південна Корея). У 1938 р., після закінчення середньої школи, вступив до вищої школи Інху в Сеулі, а пізніше до Токійського університету, де вивчав англійську літературу і спробував свої сили в поезії. Під час навчання Юн Донг Джу активно долучався до літературного життя Сеула: публікував свої вірші в літературних журналах та брав участь у поетичних гуртках. У 1943 р. поет був заарештований японськими окупаційною владою за підозрою у злочині проти колоніальної влади й засуджений на два роки ув’язнення. У в’язниці він продовжував писати вірші, сповнені почуттями та спогадами про рідну землю. Поет помер у в’язниці 16 лютого 1945 р. у віці 27 років, не доживши усього кілька місяців до звільнення Кореї. Сьогодні творчість Юн Донг Джу залишається важливою пам’яткою корейської літератури й символом спротиву, боротьби за свободу й гідність.

«У темниці наступають вечірні години, Я поглядаю на синій небокрай.
За залізними ґратами я бачу
Світло на східному горизонті.
Я мрію про далеку рідну землю,
Про красу гір, рік і села мої.
Серце моє сповнене жалем,
Завтра віддам життя за Корею».
* * *
«В лагідному ранковому сонці,
На вулиці Мьондонг,
Крізь холодну зиму,
Я іду сам по собі.
Тут усе ще спить,
Тільки вітри віють.
У цій тихій долині
Я пишу свої вірші.
Звуки флейти розносяться в ніч,
Красиві пісні лунають,
А мої слова звучать
В душах людей, що їх чують.
Такі були часи
До японської неволі,
Але ми збережемо свою гідність,
Бо ми народ вільний і сильний»

«Кім Сук Вону вдалося зробити безсумнівно цікаву спробу пошуку спільного знаменника в діяльності двох визначних майстрів слова — Т. Шевченка (1814–1861) та Юн Донг Джу (1917–1945). Типологічні аналогії можна простежити на прикладі творчості Т. Шевченка та Юн Донг Джу. Корейський дослідник виявив, що цих поетів поєднує романтизм і патріотичні мотиви їхніх творів. Юн Донг Джу виступав проти японської колонізації, як свого часу Т. Шевченко виступав проти панування царської росії. Т. Шевченко пережив десять тяжких років заслання, а Юн Донг Джу загинув у японській в’язниці. За життя цих двох поетів їх нічого не зв’язувало, але їхні долі дуже схожі. Творчість Т. Шевченка сильно вплинула на українську літературу. В епоху японського колоніалізму (1910–1945) більшість корейських письменників і поетів писали японською мовою і служили Японії, але Юн Донг Джу був одним із тих, хто писав тільки корейською, тому був наче промінь світла у той похмурий час. Так само важко перебільшити цінність літературної спадщини Т. Шевченка для збереження української мови та національного духу в часи пригноблення російським царизмом.

Т. Шевченка і Юн Донг Джу — поетів, яких вважають символами національно-визвольного руху, — розділяють і епохи, і форми художнього вираження. Але подібні соціально-політичні, психологічні й духовні причини дають підставу поставити їх в один ряд, якщо не у масштабі творчості, то хоча б у спільності мотивів, що керували ними при написанні їхніх творів. Зіставлення творчості Т. Шевченка та Юн Донг Джу дозволило Кім Сук Вону виявити спільність їхнього романтичного світовідчуття, історичних поглядів, бунтарства, християнсько-утопічного уявлення про майбутнє, ідеалів людинолюбства й милосердя. Поетів об’єднують палке прагнення волі та розкріпачення особистості, національно-патріотична спрямованість творчості, ідейні оцінки історичного минулого і теперішнього, мрії про ідеальну людину та ідеальне суспільство з погляду християнської релігії та моралі.

У працях Кім Сук Вона на прикладі Т. Шевченка та Юн Донг Джу показано значення поезії в житті людини й роль поета у суспільстві. Справжній поет у будь-якій країні буде вічною пам’яттю для людей. Тому Т. Шевченко в Україні та Юн Донг Джу в Кореї ніколи не будуть забуті».