«Американські сили в Кореї (USAFIK) перебували під загальним командуванням генерала Макартура, Верховного головнокомандувача союзних держав (SCAP) в Токіо, який звернувся до народу Кореї з попередженням, що порушення наказів USAFIK каратиметься смертною карою. Наступні директиви. Наказ № 55 (23 лютого 1946 р.) вимагав від трьох або більше осіб, які об’єднувалися

з політичною метою, включаючи публічні дискусії, зареєструватися у Військовому уряді. Указ № 19, — щоб «усі газети та інші видання мали ліцензію, а їхні копії надсилалися до Військового уряду». Постанова № 72 надавала Військовому уряду широкі повноваження на арешт будь-кого, хто «публікує, імпортує, поширює друковані, копійовані або письмові матеріали, які є шкідливими або містять неповагу до окупаційних сил», або за «присутність на будь-яких публічних зборах, парадах або демонстраціях, на які не було надано дозволу».

Американський військовий уряд також намагався розпорошити політичний єдиний фронт…

Як влучно зауважив Робінсон, американські дії конкурували з ненависними японськими законами про «контроль над думками», хоча військовий уряд стверджував, що «просто прагнув отримати інформацію для кращого розуміння корейської політики»».

За підтримки американського командування було проголошено «Тимчасовий уряд» з кабінетом міністрів. Його штаб-квартира перебувала в палаці Док Су під озброєною корейською охороною

Військовий уряд для дискредитації лівої Корейської Народної Республіки заборонив використовувати слово «республіка», проголосивши Військовий уряд єдиною владою.

З усіх політичних вигнанців найвідомішим був Лі Син Ман, який згодом став президентом на десяток років. 16 жовтня 1945 р. він прибув до Сеула на особистому літаку генерала Макартура»

Джерело 146

Церемонія спуску японського прапора і підняття прапору США (1945)

«Північна зона.
На відміну від американських військ на півдні, радянська армія увійшла на північ у 1945 р. у супроводі групи корейських комуністів-емігрантів. Призначивши останніх на ключові посади у владі, Совєтський Союз легко утворив на півночі підконтрольний комуністам уряд.

Комуністичною радою провінції Південний Хамгьон та іншими національними силами 25 серпня був сформований Народний виконавчий комітет провінції Південний Хамгьон. Совєтська влада визнала його як адміністративну владу в провінції й тим самим створила прецедент для появи комітетів у всіх провінціях північної зони. Так Совєтський Союз встановив свій контроль над північчю без створення військового уряду. У жовтні корейські лідери на півночі організували центральний орган управління — Бюро адміністрації п’яти провінцій, який у лютому 1946 р. замінили Тимчасовим народним комітетом Північної Кореї. Цей новий орган, де-факто, центральний уряд, перейняв політичну структуру Совєтського Союзу»

«Комендатури не мали наміру замінити місцеву поліцію чи воєнізовані організації, які на короткий час взяли на себе роль миротворчих сил, а радше намагалися взяти їх під контроль через мережу довірених осіб, яких вони називали «активістами». Цих активістів обирали з місцевих жителів, які могли б допомогти в проведенні роз’яснювальної роботи, відсіюванні ворожих до Червоної армії елементів, організації робіт з відновлення місцевої економіки тощо. Вони також мали стати корейським обличчям і голосом совєтської військової влади на місцевому рівні, тому їх відбирали дуже ретельно...

Особлива перевага також надавалася колишнім партизанам, які надавали активну допомогу Червоній армії під час війни».

«Від самого початку північним корейцям була надана певна обмежена автономія. у випадку з армією, наприклад, як звання, так і ієрархія політичних офіцерів, були хоча і дуже подібні, але не ідентичні совєтському оригіналу. Все це цілком відповідало стратегії совєтської влади. Про це свідчить виступ генерал-полковника Штикова перед своїми підлеглими: «Впроваджуйте совєтський суспільний лад з урахуванням місцевих особливостей». Так і було зроблено.

Не слід вважати, що створення армії за образом і подобою Совєтського Союзу не відповідало прагненням корейської еліти КНДР. По-перше, у 1940-х рр. СССР зазвичай сприймався азійськими комуністами як ідеальна держава, і для них наслідування його шляхів було схожим на прагнення до ідеалу. По-друге, рішення про склад цієї еліти ухвалювала совєтська влада, яка, звісно, прагнула призначати на керівні посади лише лояльних корейців».

«Відомий як «Сонце Кореї», Кім Ір Сен (1912– 1994) народився Кім Сун Чжу в селі Мангьонде поблизу Пхеньяна, в сім’ї матері-християнки (Кан Бан Сок) і батька (Кім Хьон Джик),

який викладав у західній місіонерській школі і був практиком традиційної медицини Корьо. Щоб уникнути японської окупації, сім’я переїхала до Маньчжурії, де Кім Сон Чжу закінчив 8 класів школи. Він став активним учасником мандрівних антияпонських груп і вступив до Комуністичної партії Китаю. у 1930 р. Його товариші-партизани (за його словами) дали йому ім’я «Ір Сен», тобто сонце. Згодом він став командиром дивізії в Північно-Східній антияпонській об’єднаній армії. Всупереч загальноприйнятій легенді, його партизанські дії проти японців мали незначний вплив, але Кім Ір Сен вважався хорошим організатором. Після потужного японського наступу у Китаї корейські партизани втекли до Совєтського Союзу в 1941 р., де Кім Ір Сен став командиром батальйону корейських та інших партизанів у складі 88-ї Особливої окремої бригади під Хабаровськом. Тут він одружився з патріоткою Кім Чен Сук (яку згодом назвали «Матір’ю Кореї»), і 16 лютого 1941 р. у них народився син Кім Чен Ір. Після перемоги Совєтського Союзу над Японією в Кореї в 1945 р. [88-й батальйон не брав в цьому участі] Кім Ір Сен та інші партизани на пароплаві були переправлені до Північної Кореї, де Кім Ір Сен з совєтською допомогою почав просуватися до влади і створювати легенду про свою перемогу над Японією»

«Совєтський Союз оголосив війну Японії 8 серпня 1945 р., і Червона армія увійшла до Пхеньяна 24 серпня 1945 р. Сталін доручив Лаврентію Берії рекомендувати комуністичного лідера для окупованих совєтських територій, і Берія кілька разів зустрічався з Кімом, перш ніж рекомендувати його Сталіну.

Кім прибув до корейського порту Вонсан 19 вересня 1945 р. після 26 років заслання. За словами Леоніда Васіна, офіцера совєтського МВС, Кім був фактично «створений з нуля». По-перше, його корейська мова була в кращому випадку маргінальною; він мав лише вісім років формальної освіти, та й то китайською мовою. Він потребував значної підготовки, щоб прочитати промову (яку МВС підготувало для нього) на з’їзді Комуністичної партії через три дні після прибуття. 

У грудні 1945 р. совєтська влада призначила Кіма першим секретарем північнокорейського бюро Комуністичної партії Кореї.  Спочатку совєтська влада хотіла, щоб уряд Народного фронту очолив Чо Ман Сік, але Чо відмовився підтримати опікунську владу за підтримки ООН і вступив у конфлікт з Кімом. Генерал Терентій Штиков, який очолював совєтську окупацію Північної Кореї, підтримав Кіма, а не Пак Хон Йона, щоб очолити Тимчасовий народний комітет Північної Кореї 8 лютого 1946 р. Як голова комітету, Кім був «вищим корейським адміністративним лідером на Півночі», хоча він все ще де-факто підпорядковувався генералу Штикову до втручання Китаю в Корейську війну.

1 березня 1946 р. під час промови на честь річниці Руху «1 березня» член антикомуністичної терористичної групи «Товариство білих сорочок» здійснив замах на Кіма, кинувши гранату під трибуну. Однак радянський офіцер Яків Новиченко схопив гранату і погасив вибух своїм тілом, Кім та інші залишилися неушкодженими.

Щоб зміцнити свій контроль, Кім створив Корейську народну армію (КНА), пов’язану з Комуністичною партією, і набрав кадри з партизанів і колишніх солдатів, які здобули бойовий досвід у боях проти японських, а пізніше проти китайських військ. Використовуючи радянських радників та обладнання, Кім створив велику армію, яка володіла тактикою диверсій і партизанської війни».

«Україна
12 квітня 2014 року. Схід України. Невідомі озброєні люди у балаклавах і військовій формі захоплюють урядові будівлі у Слов’янську, Краматорську і Дружківці. Протягом тижня за схожим сценарієм відбуваються події в Горлівці, Єнакієвому, Макіївці, Маріуполі, Новоазовську та багатьох інших містах українського Донбасу. На центральних площах лунають гасла: «За Донецьку / Луганську республіку! За росію!» Замість мерів і чиновників містами починають керувати нові люди — польові командири. Добре озброєні й організовані загони вступають у збройне протистояння з українськими військовими, які прибувають до регіону для врегулювання ситуації. Бойовики називають себе «повстанцями», проводять широку агітацію з закликами до від’єднання від України і проголошують те, що відбувається, громадянською війною. За дивним збігом більшість польових командирів «народного ополчення» потім виявляться громадянами і жителями росії: Ігор Гіркін (позивний Стрєлков), Ігор Бєзлєр (позивний Бєс)…

Корея, 1945
14 жовтня 1945 року. Пхеньян. Пройшло рівно два місяці після прийняття Японією умов Потсдамської декларації, за якою вона відмовлялася від Кореї, яку, в свою чергу, вирішено було тимчасово розділити за 38-ю паралеллю на радянську та американську зони строком на 5 років. на пхеньянському стадіоні проходить багатотисячний мітинг на честь Радянської Армії. Командувач 25-ї армії генерал-полковник Чистяков представляє присутнім на мітингу 33-річного капітана Радянської Армії з орденом Червоного Прапора на грудях. Чистяков називає цього чоловіка «національним героєм» Кореї і «знаменитим партизанським вождем». Молодий капітан виголошує промову на честь Радянської Армії. І сам чоловік, і текст промови лишають в глядачів неоднозначне враження: мало хто чув про цього «національного героя», який до того ж у своїй промові використовував якісь дивні слова і терміни. Секрет цього дивакуватого тексту був простим — насправді його написали в політичному відділі 25-ї армії СССР російською мовою, а переклав його корейською хтось з радянських

офіцерів корейського походження. Натовп на стадіоні ще не знає, що молодий орденоносець з робочим ніком Кім Ір Сен (у перекладі — «сонце, що сходить») дуже скоро перетвориться на легендарного вождя Північної Кореї…

Після капітуляції Японії в Другій світовій війні північною частиною Кореї фактично управляють не представники Кореї, а радянські генерали: Чистяков, Лебедєв, Романенко і Штиков (особливо останній). Провідну роль у формуванні місцевих партійних осередків відіграють співробітники радянської розвідки й армійського політуправління.

Слід зазначити, що комуністична партія не користувалася популярністю на півночі Кореї — навпаки, тут був сильно представлений націоналістичний рух. Проте це не завадило радянській владі знайти спосіб поставити комуністів до влади. Шляхом різних маніпуляцій спочатку був створений Єдиний демократичний національний фронт, що об’єднав усі партії, а наприкінці 1946 року — вже після таємної зустрічі Кім Ір Сена зі Сталіним — проведені фейкові вибори в найкращих радянських традиціях. Фейковість їх полягала в тому, що на виборах по кожному округу висувався лише один кандидат — від Єдиного демократичного національного фронту. Можна було голосувати або за нього, або проти нього — без жодних альтернативних кандидатів, при цьому голоси «за» виборці мусили опускати до білої урни, а «проти» — до чорної. Явка була теж з області фантастики — у голосуванні взяли участь 99,6 % виборців і 97 % проголосували за запропонованих кандидатів. Так було сформовано перший Народний комітет Північної Кореї

Ці фейкові вибори у Північній Кореї до смішного нагадують не тільки вибори в самому Радянському Союзі та країнах, що потрапляли під його окупацію в минулому сторіччі, але й зовсім нещодавній референдум 2014 року у окупованому росією Криму. Там були застосовані по суті ті самі підходи: обмеження вибору громадян, грубі порушення під час голосування та результати з усіма ознаками фіктивності. рф звітувала про надто високу явку у 83,1 % і абсолютно нереалістичний результат волевиявлення — 96,77 % проголосували за «возз’єднання» Криму з росією. Причому за незалежними оцінками реальна явка склала лише 32,4 %.

Проте повернімося до Північної Кореї і радянської маріонетки Кім Ір Сена. Ще на початку 1946 року Кім Ір Сен, за вказівкою російського генералітету, очолив Тимчасовий народний комітет Північної Кореї, який виконував роль уряду. З того моменту Кім фактично став одноосібним головою Північної Кореї. Проте одноосібність не означала незалежності — Кім виконував всі накази, які йому надходили від командування армії і з Москви.

У 1947 році було прийняте рішення, що долею Кореї буде опікуватися Організація Об’єднаних Націй. Попри те, що Північну та Південну Корею планувалося об’єднати під єдиним урядом, за фактом у Північній Кореї була розроблена своя Конституція, яка мусила стати основним законом для обох частин Кореї, а під прикриттям створення поліцейських патрулів під проводом корейців, що приїхали з Радянського Союзу, були сформовані власна армія та навіть флот. У 1948 році, очікувано не знайшовши з боку Сеула підтримки ідеї возз’єднання Кореї на умовах, продиктованих Радянським Союзом, Північна Корея проголосила створення КНДР

Маріонетка Кім стає головою Кабінету міністрів новоствореної республіки і разом з представниками південнокорейського прокомуністичного підпілля активно проштовхує задум військового захоплення півдня. У 1950 році після тривалих переговорів Кіма з радянським керівництвом, у тому числі персонально зі Сталіним, військова операція проти Сеула отримує зелене світло. Кремль вважав, що це буде коротка і переможна війна — розрахунок Москви був на те, що підтримка серед населення Південної Кореї буде високою, а американці не втрутяться у конфлікт. 25 червня 1950 року 135-тисячна Корейська Народна Армія разом зі 150 радянськими танками Т–34 вступила до Південної Кореї. Причому КНДР нахабно заявила, що це голова Південної Кореї Лі Син Ман першим напав на Північну Корею.

Українська аналогія
У 2014 році Москва так само закидала до України військових регулярів і найманців не тільки з-поміж росіян, але й місцевих жителів, які пройшли курси підготовки у спеціальних військових таборах під наглядом професійних інструкторів на території рф. Аналогічним чином Кремль завчасно підготував кандидатів з місцевих мешканців, які мусили стати на певні посади відразу після захоплення урядових установ. Ці місцеві колаборанти постійно підтримували зв’язок з кураторами з росії і самі неодноразово подорожували до Москви для проведення переговорів і отримання інструкцій — так само, як це робив Кім Ір Сен і інші корейські креатури Кремля, всі історії яких просто не вмістяться у формат однієї статті. Як і у Північній Кореї, саме Москва приймала рішення про проголошення «незалежних республік» — «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Так само керманичами обох «республік» були і є маріонетки Кремля

Разюче подібними є навіть помилки Москви. Сучасний Кремль так само, як і в Кореї, розраховував на те, що його зрежисовані «повстання» врешті-решт знайдуть підтримку серед українців, і росія без проблем здобуде повний контроль над усією Україною. Коли наприкінці весни 2014 року стало зрозумілим, що більшість українців і не думають підтримувати плани Кремля, а штучно утворені республіки влітку 2014 року стали стрімко відступати і втрачати свої позиції, Москва, аналогічно до подій 1950-х років, вирішила втрутитися відкрито: армія рф здійснювала масовані обстріли території України з території росії і закинула до Донбасу не тільки бронетанкову техніку, але й системи ППО, однією з яких і був збитий рейс MH17.

Озброєння, війська, гроші — все це лилося і ллється повноводною рікою з Москви і до КНДР, і до інших маріонеткових республік — ПМР, ДНР, ЛНР, а також до окупованих Абхазії, Південної Осетії, Криму та інших регіонів. Проте, якщо оцінювати об’єктивно, то кількість озброєння, яке закинула росія на окупований схід України, є безпрецедентною: 600 танків, 1257 ББМ, 295 РСЗВ, 479 засобів ППО, 368 протитанкових засобів, а також стрілецька зброя, міни та боєприпаси, які просто неможливо порахувати. І це без урахування того озброєння, яке було завезене до Криму після його окупації у 2014 році. На окупованих територіях Донбасу сформована армія, що налічує близько 40 тис. осіб — як військовослужбовців збройних сил рф, так і різношерстних найманців. І ця армія щодня продовжує вбивати людей. Чи обмежиться вона територією, що встигла захопити? Хтозна, але навряд чи.

Трагічні наслідки
Трагічні спільні риси між Північною Кореєю і Донбасом на цьому, на жаль, не вичерпуються. Бо найтяжчим наслідком створення росією авторитарної ізольованої від усього світу держави на Корейському півострові стало безпрецедентне порушення прав і свобод людини у КНДР. Репресії, тортури, страти, жорстокі покарання за щонайменшу провину, виправні табори і майже повна відрізаність від світу — все це стало візитною карткою Північної Кореї. і творцем цієї збоченої системи виступив саме Радянський Союз. Тепер ситуація повторюється. На окупованих територіях Донбасу вирує свавілля та беззаконня. Людей хапають просто на вулиці або вдома і відвозять в невідомому напрямку. У підвалах «МДБ (МГБ)» проходять тортури небаченої жорстокості. Людей страчують і просто вбивають без суду і слідства заради привласнення їхнього майна. Містами фактично правлять військові коменданти і ватажки збройних загонів, які роблять все, що заманеться. Зґвалтування і жорстокі побиття стали буденністю.

До чого це може призвести в майбутньому?
До того ж самого, що відбулося в Північній Кореї. Ізольовані та затуркані постійною пропагандою люди, які виростають в атмосфері крайньої жорстокості, де життя не має жодної цінності, дивляться на світ по-іншому. Їхня свідомість деформується, і весь світ стає заклятим ворогом. Вони здатні вбивати і легко йти на будь-які злочини заради найменшого прояву схвалення з боку напівбожественного диктатора. Дітям сліпого вождизму нічого не варто пустити в хід біологічну, хімічну, ядерну чи будь-яку іншу зброю масового знищення. Їх безконечно шкода — цих понівечених людей, яких скалічила жорстокість і пропаганда, але і вони здатні знищити весь світ, коли випаде шанс».

«Міністерство закордонних справ України рішуче засуджує рішення Корейської Народної Демократичної Республіки визнати так звану «незалежність» тимчасово окупованих російською федерацією територій в Донецькій та Луганській областях України.

Розглядаємо це рішення як спробу підірвати суверенітет та територіальну цілісність України з боку Пхеньяна, грубе порушення Конституції України, Статуту ООН та основоположних норм і принципів міжнародного права. Визнання північнокорейським режимом «суб’єктності» російських окупаційних режимів на Донеччині та Луганщині є нікчемним, не матиме юридичних наслідків та не змінить міжнародно визнаних кордонів України.

У відповідь на такий недружній акт Україна заявляє про розрив дипломатичних відносин з Корейською Народною Демократичною Республікою. Політичні та економічні контакти із КНДР не здійснюються через накладені на цю країну міжнародні санкції.

«Звернення росії до КНДР про підтримку в легітимізації силового захоплення частини української території говорить більше про токсичність Москви, ніж Пхеньяна. в росії більше не залишилося союзників у світі, окрім країн, які залежать від неї фінансово і політично, а рівень ізоляції рф скоро досягне рівня ізоляції КНДР. Україна і надалі максимально жорстко реагуватиме на зазіхання на її суверенітет та територіальну цілісність», — наголосив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба».