«Щодо своєї політики стосовно Південної Кореї та возз’єднання, корейські товариші стверджують, що КНДР складається з усієї Кореї, а уряд КНДР представляє весь корейський народ. Цей аргумент ґрунтується на загальнокорейських виборах у серпні 1948 р. В результаті було сформовано загальнокорейські Верховні народні збори, які прийняли конституцію КНДР і сформували загальнокорейський уряд. На відміну від цього, вибори в Південній Кореї та заснування Республіки Корея були незаконними й не відповідали волі корейського народу

Конституція КНДР ґрунтується на положенні, що в Кореї існує лише одна держава, а саме Корейська Народно-Демократична Республіка. Частина її території тимчасово і незаконно окупована Сполученими Штатами, де править реакційний режим. Оскільки конституція не має преамбули, ця позиція відображена в деяких конкретних положеннях. Стаття 103 говорить: «Столицею КНДР є місто Сеул». Стаття 7 проголошує: «У внутрішніх районах Кореї, де земельна реформа ще не проведена, вона буде проведена в терміни, визначені Верховними народними зборами». Хоча після 1945 р. де-факто було створено дві корейські держави — КНДР і Республіка Корея, корейські товариші наполягають на тезі про існування лише однієї корейської держави»

«Дві нові корейські держави були вороже налаштовані одна до одної від моменту їхнього створення. Політичні лідери двох нових держав вважали один одного нелегітимним і таким, що представляє ідеї, проти яких вони боролися ще з часів японського колоніального періоду. Хоча повномасштабна війна на Корейському півострові не спалахнула до 25 червня 1950 р., обидві держави швидко почали робити деякі кроки, які могли б до неї призвести. Армії почали створюватися по обидва боки тридцять восьмої паралелі ще до утворення окремих держав. Сполучені Штати допомогли створити «поліцію» на півдні в грудні 1945 р. Після 1948 р. ця поліція стала основою армії РК. Після проголошення Республіки Корея

армія швидко поповнилася тисячами новобранців, так що до початку війни вона налічувала майже 100 000 чоловік. Сполучені Штати не лише надсилали матеріальну підтримку, але й направляли військових радників, які допомагали тренувати армію. Кім Ір Сен почав створювати власну армію в 1946 р. Він призначив своїх близьких політичних союзників на найвищі військові посади. Так само як Сполучені Штати постачали обладнання і надавали поради військовим РК, Совєтський Союз постачав зброю і настанови військовим Північної Кореї. Совєтські військові радники залишалися на Корейському півострові після офіційного створення КНДР у 1948 р., а деякі з воєначальників КНДР їздили до Совєтського Союзу на навчання. За кілька місяців обидві Кореї мали значні армії, і конфлікт між ними ставав дедалі більш імовірним.

Навесні 1949 р. спалахнула низка невеликих збройних конфліктів. Найзапекліші бої точилися в травні 1949 р. біля прикордонного міста Кесон та в серпні 1949 р., коли війська КНДР атакували частини армії РК, що займали невелику гору на північ від тридцять восьмої паралелі. Під час першого конфлікту під Кесон загинуло 400 північнокорейських і 22 південнокорейських солдати. Другий конфлікт у серпні затягнувся на місяці, і південні сили були повністю розгромлені. Попри напруженість і запеклий характер боїв, вони не призвели до повномасштабного конфлікту, який вибухне лише за кілька місяців. Основна причина полягала в тому, що в той час як корейські лідери з обох сторін агітували за війну, ані Сполучені Штати, ані Совєтський Союз не прагнули спалаху конфлікту. Сполучені Штати наполягали на стриманості РК, яка ризикувала втратити військову та економічну допомогу, а Совєтський Союз не надав дозволу на повномасштабний напад, без якого КНДР не могла діяти.

Совєтська політика змінилася в січні 1950 р., коли Сталін переглянув свою попередню позицію щодо північнокорейського вторгнення на Південь і дав Кім Ір Сену дозвіл на об’єднання півострова силою. Сталін вважав, що зміна міжнародного становища уможливила успіх такого вторгнення. Китайські комуністи більше не вели громадянську війну, а відтак, могли за потреби відправити війська до Кореї. І найважливіше, інформація зі Сполучених Штатів свідчила про те, що США не втручатимуться».