«Для мене, — писав Джеймс Хілі про есмінець «Ірвін», — Корейська війна відбулася: я був там; я пішов і повернувся. Я відчуваю певну скромну гордість за те, що був частиною епізоду, який увійшов до підручників історії. Якщо більшість американців не знають або їм байдуже, це нормально і очікувано. Корейська війна — це частина далекого минулого»

Головний польовий командир під час війни Метью Ріджвей, якому часто приписують термін «забута війна», просто запитував: «Якого біса ми робимо в цьому богом забутому місці?»

У п’єсі Рода Серлінга один з героїв говорить: «У кращому випадку Корея здавалася безрезультатною, заплутаною і кривавою справою, яку ми не могли виграти, але й не могли дозволити собі її програти».

Для південнокорейського ветерана, який переїхав жити до Америки, відповідь викликала почуття провини. «Ні, — сказав він, — воно того не варте. Але ми ж не винні, чи не так?»

Ветеран, лейтенант Гейл Банч висловив думку багатьох, коли сказав: «Ніколи ще американські чоловіки не воювали в такій безглуздій війні».

Військовий апологет С. Л. А. Маршалл, відомий на той час історик, зайняв середню позицію і стверджував, що вона була «правильною з неправильних причин»… Мелінда Паш підкріплює свої зауваження цитатою ветерана, який сказав: «Люди називали мене героєм, і я дуже хотів ним стати, але я ним не був».

Іншим фактором в оцінці війни є не лише визначення того, чого ми прагнули, але, можливо, не менш важливим є те, чого це нам коштувало. Цього ми справді не зробили. Статистика говорить нам про факти, але вона не розповідає нам історію. Якщо ви хочете оцінити втрати, необхідно відвідати палати місцевого госпіталю для ветеранів або подивитися на складне життя дружин без чоловіків і дітей без батьків…»

«Починаючи з 1947 р., американські імперіалісти безперервно влаштовували численні військові вторгнення, лише в 1949 р. вони здійснили 1 863 напади. Американські імперіалісти вже планували вторгнення в Північну Корею в 1949 р. Однак, коли вороги зазнали поразки від північнокорейських військ, їм довелося докорінно змінити свій «план завоювання півночі»

У січні 1950 р. міністр армії США Кеннет К. Ройал, покидьок, прокрався до Південної Кореї і керував їхнім «планом завоювання Півночі». У лютому Дуглас Макартур, покидьок, попросив повстанця Лі Син Мана та маріонеткового начальника штабу Південної Кореї, покидька, прибути до Далекосхідного командування США (FECOM) і наказав їм напасти саме на Північну Корею.

9, 11 і 13 червня американські імперіалісти створили атмосферу війни, яка вселяє страх, на всьому півдні і вздовж 38-ї паралелі, проголосивши Указ про спеціальну інспекційну гвардію, Указ про національний надзвичайний стан і Указ про напівнаціональний надзвичайний стан відповідно. Прокравшись до Південної Кореї 18 червня, спеціальний посланник Джон Фостер Даллес разом з американськими військовими радниками і високопоставленими військовими офіцерами Південної Кореї провів інспекцію вздовж 38-ї паралелі і в окопі біля лінії фронту дозволив виконати «план завоювання півночі». Він наказав злодію Лі Син Ману атакувати північ 25 червня 1950 р.»

«Коли повалення південнокорейського уряду через соціальне збурення стало надто складним, північнокорейські комуністи перейшли до стратегії батога і пряника: пропонували начебто мирні переговори, а натомість прораховували вдалі моменти для нападу й готувалися до нього.

Північ наполягала на політичних переговорах між лідерами Півдня і Півночі, спрямованих на створення єдиного уряду, і відкрито пропагувала свою політику. На той час американські війська, дислоковані на Півдні, були виведені й оголосили, що півострів буде виключений з першої лінії оборони Америки на Далекому Сході. Скориставшись цією ситуацією, північнокорейські комуністи підготувалися до війни. Кім Ір Сен таємно відвідав Совєтський Союз, де йому пообіцяли підтримку Совєтського Союзу і Китаю в разі війни

Нарешті, на світанку 25 червня 1950 р. Північ розпочала свою агресію на південь вздовж 38-ї паралелі. Армія Республіки Корея (Південна Корея), зненацька захоплена цими несподіваними атаками, мужньо боролася, щоб захистити свободу країни. Але через нестачу солдатів і техніки Сеул був змушений капітулювати, а південнокорейські війська — відступити на лінію фронту на південь від річки Нактонган».

«Наприкінці Другої світової війни Корейський півострів був окупований як американськими, так і совєтськими військами. Не дійшовши згоди щодо того, який уряд повинен мати корейський народ, наддержави розділили країну. Совєтський Союз встановив комуністичний уряд у Північній Кореї, тоді як у Південній Кореї американці заохочували уряд, який надавав перевагу капіталістичному устрою.

У 1950 р. північнокорейські війська, озброєні совєтськими танками та зброєю, захопили більшу частину Південної Кореї. Їхньою метою було об’єднати країну під владою комуністичного уряду. Президент Трумен наказав американським військовим підтримати Південну Корею. Організація Об’єднаних Націй також втрутилася, закликавши країни-члени допомогти Південній Кореї. Загалом 15 країн відправили до Кореї понад півмільйона військових. Понад 90 відсотків сил ООН складали американці.

Сили ООН відтіснили комуністичних загарбників на територію Північної Кореї майже до кордону з Китаєм. У цей момент 300 000 китайських солдатів вдерлися до Північної Кореї і витіснили війська ООН назад до Південної Кореї. Побоюючись, що боротьба в Кореї може перерости у світову війну, Трумен».

«Холодна війна загострювалася, і в 1950 р. спалахнула війна між Республікою Корея та Корейською Народно-Демократичною Республікою (Корейська війна). Оскільки північнокорейська армія швидко просувалася на південь, Рада Безпеки ООН за відсутності делегата від Совєтського Союзу вирішила надати військову підтримку Південній Кореї. Сили Організації Об’єднаних Націй, що складалися переважно з військ США, просунулися на північ до китайсько-корейського кордону. Китай відправив до Північної Кореї потужну добровольчу армію».

«Сталін став на бік північнокорейського лідера Кім Ір Сена, який намагався контролювати весь півострів. Корейська війна стала першим військовим протистоянням. Совєтський Союз підтримував північ, а США — південь. Війна розпочалася влітку 1950 р., коли північнокорейські війська, споряджені зброєю совєтського виробництва, вдерлися на територію Південної Кореї і відтіснили ворогів на крайній південь півострова.

Під прапором ООН США, підготовлені до військових дій, поспішили підтримати південь. Восени 1950 р. американські війська спробували провести широкомасштабну десантну операцію в Інчхоні. Північнокорейські війська опинилися в позиції оборони американських військ. Вони були змушені відступити до 38-ї паралелі, і півострів був розділений на Північну і Південну Корею по 38-й паралелі. Американські та південнокорейські війська відтіснили комуністичні війська до китайського кордону. Американські військові літаки курсували над прикордонними районами Китаю та Совєтського Союзу. На прохання Кім Ір Сена совєтські військові літаки почали контролювати повітря з листопада 1950 р.

Китай вступив у війну в листопаді 1950 р. Майже мільйонна китайська армія, офіційно відома як Китайські народні добровольчі війська, просунулася до 38-ї паралелі. Там фронт зайшов у глухий кут».

«У сталінській парадигмі сучасним дітям розповідатимуть, зокрема, про Корейську війну. Мовляв, конфлікт спровокували агресивні дії США та їхніх маріонеток з Південної Кореї. І хоча, цитуємо підручник: «в цих умовах північні корейці почали наступ першими», у дітей не має бути сумнівів, хто насправді винен у війні.

Школярам пропонують ознайомитися із пропагандистським плакатом часів Корейської війни. Нижче коментар: «Офіцери і сержанти армії Південної Кореї ходили між рядами полонених, невпинно їх били та деяких страчували».

Єдиний підручник пропонує дітям поглянути на війну в Кореї очима самого Сталіна: «Америка не може перемогти маленьку Корею. Потрібна твердість у стосунках із американцями. Американці — це купці. Кожен американський солдат — спекулянт, займається купівлею-продажем. Головне озброєння американців — це панчохи, сигарети та інші товари для продажу. Вони хочуть підкорити весь світ, а не можуть впоратися з маленькою Кореєю. Ні, американці не вміють воювати…»

«У 1948 р. в обох зонах окупації були проголошені держави: Республіка Корея — в американській зоні, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) — у радянській.

Улітку 1950 р. північні корейці, озброєні й оснащені Радянським Союзом, несподівано атакували Південну Корею. США вирішили допомогти Південній Кореї протистояти комунізму. Південна Корея попросила Організацію Об’єднаних Націй також утрутитись. Коли в Раді Безпеки ООН відбувалося голосування за резолюцію щодо Кореї, делегації СССР та його союзників із соціалістичного табору були відсутні».