«Тепер про деякі суттєві відмінності:

Безпека. Безпеку Південної Кореї гарантувала присутність армії США. Україна не може розраховувати на безпосередню участь армії США. Це означає необхідність витрат на власні збройні сили, які будуть мати можливість стримувати Росію від наступного нападу на Україну (наприклад, можливість масованого ракетного удару по території Росії або подібна дія у відповідь).

Демографія. Демографічна ситуація протилежна. В Кореї було молоде населення і висока народжуваність. В Україні висока частка пенсіонерів в населенні, народжуваність нижче рівня відновлення кількості населення, стійка депопуляція. Понад 7 мільйонів українців покинули країну з-за війни, невідомо, скільки з них повернуться.

Етнокультурні відмінності. Південна Корея є моноетнічною країною з конфуціанською культурою, Україна поліетнічна, з великою часткою російського етносу та зросійщеного українського населення. Православна культура, хоч і є колективістською, як і конфуціанство, але має відмінні цінності (треба зауважити, що кроскультурні дослідження проєкту World Value Survey показують значно меншу різницю системи цінностей цих культур, ніж заведено вважати).

Державність. Корея протягом багатьох сторіч мала власну державу, корейське королівство Чосон існувало більш як 500 років до японської колонізації 1910 року. Український народ довго не мав власної держави, залишаючись віками етнічною меншиною в Польщі, Австрії, Росії та інших державах.

Природні умови. В Південній Кореї три чверті території непридатні для сільського господарства, в Україні, навпаки, чи не найвищий у світі рівень використання території під сільське господарство. Це створює природні умови для великого обсягу аграрного експорту з України.

Соціальні витрати. Українська держава витрачає понад 10 % ВВП на утримання непрацездатного населення. Корея в 1960-х роках не мала державної пенсійної системи, соціальні видатки держави становили менш як 1 % ВВП. Це значно зменшує можливості України щодо заощадження і інвестування.

Індустріалізація. Південна Корея ніколи не була індустріальною державою, починала з нульового рівня. В Україні відбулася деіндустріалізація, за 30 років частка промисловості в ВВП впала втричі, війна поглиблює деіндустріалізацію. Але індустріалізація з нуля складніша за відновлення після деіндустріалізації

Експорт. Південна Корея практично не мала експорту (в 1960 році він становив три відсотки до ВВП), на оплату імпорту, який вшестеро перевищував експорт, витрачалася американська допомога, квоти на імпорт були головним джерелом корупційного збагачення. В Україні експорт до 2022 року становив близько 40 % до ВВП. Для нас нема проблеми стимулювання експорту, у нас проблема переходу від експорту сировини до експорту продукції з доданою вартістю.

Відплив капіталу. Україна має велику проблему з незаконним виводом капіталу за кордон, якої не мала Південна Корея. Щорічні втрати інвестиційного ресурсу з-за незаконного витоку капіталу вимірюються мільярдами доларів.

Відплив робочої сили. Південна Корея була у ворожих або напружених відносинах з всіма сусідніми країнами — Північною Кореєю, Китаєм та Японією, вільне переміщення населення в сусідні країни було неможливим, зайва робоча сила залишалася в країні, що не давало зростати заробітній платі. Україна має відкриті кордони з сусідніми країнами Європи, мільйони людей вільно переміщуються через кордон, хоча формально не мають права на роботу, але мільйони українців працюють за кордоном, що створює нестачу робочої сили і штовхає вгору заробітну плату»