Буддизм став офіційною релігією одного з ранніх корейських королівств у 372 р., після того, як священник прибув із Китаю з буддійськими зображеннями та писаннями. З моменту його введення він мав підтримку правителів та аристократії. До середини 500-х рр. буддизм був офіційно прийнятий усіма трьома королівствами, які існували в Кореї в той час

Буддизм досяг розквіту під час Об’єднаної династії Сілла (668–935). Кьонджу, столиця цієї династії, була описана як місто, де лінії даху буддійських храмів виглядали як летючі гуси, а пагоди були такими ж численними, як зірки. За часів Корьо (918–1392) захоплення буддизмом стало таким великим, що синів видатних сімей заохочували стати ченцями.

Потім, у добу Чосон (1392–1910), реформаторські конфуціанські вчені-чиновники встановили ряд жорстких обмежень на практику буддизму, таких як зменшення кількості храмів та конфіскація земель та товарів буддистів. Попри цю політику репресій, релігія вижила в Кореї. Сьогодні це знову життєво важлива сила, яка приваблює велику кількість послідовників.

У Давній Індії зародилося віровчення, якому судилося стати однією із сучасних світових релігій, — буддизм. Його виникнення пов’язують з ім’ям Сідгартхи Гаутами, який жив у VІ–V ст. до н. е.

За переказами, принц Сідгартха випадково довідався, що на кожного чекають старість, хвороби та смерть. Приголомшений таким відкриттям, у 29-річному віці він зрікся свого високого становища, полишив дружину та сина й став пустельником. Духовне прозріння зійшло на Сідхартху, коли він сидів у глибокій задумі під деревом бодхі поблизу міста Буддх-Гая. Відтоді Сідхартху називали Буддою — Просвітленим. Усе життя, твердив Будда, — страждання: «Народження — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання, присутність того, кого ми ненавидимо, — страждання, віддалення від того, кого ми любимо, — страждання». Спасіння досягне лиш той, хто подолає жагу життя, упокорить будь-яке сильне почуття, обмежить бажання, а відтак досягне душевного спокою — нірвани. Будда переконував, що кожна людина здатна врятуватися сама шляхом самовдосконалення. Основним моральним обов’язком кожного в буддизмі вважають щедрість і доброчесність, а найбільшою чеснотою — безмежне милосердя до всього живого, терпимість і всепрощення.

Сутність змісту цієї релігії викладена у першій бенарській проповіді Будди — «Про чотири благородні істини».

Перша істина — «Існує страждання». Життя — це страждання. Страждає все, стражданням сповнений увесь світ. Усе буття є страждання: життя, хвороба, старість, смерть.

Друга істина — «Страждання має причину», а це — наше его, у якого є бажання. Причиною страждань є бажання, пристрасті, потяг до людей, афект і, зокрема, трішна — жадоба до життя. Виходить, що причина страждання полягає в самій природі людини. Навіть смерть не позбавляє її від страждань, бо буде нове народження, а значить — нове життя, а значить — нове страждання. Отже, джерело страждання перебуває всередині людини. Це не відсутність бажаного, а саме бажання. Іншими словами, це не віддаленість від мети, а прагнення самої мети. В цій істині закладена вся філософія буддизму.

Третя істина — «Оскільки страждання має причину, воно має початок і кінець». Страждання може бути припинене, а людина звільнена від нього. Шляхом до звільнення від страждань є подолання жадоби буття, придушення у людині не тільки бажання жити, а й усіх бажань, подолання прив’язаності людського існування до колообігу життя і смерті.

Четверта істина — «Існує шлях до припинення страждань». Цим шляхом є так званий Благородний восьмирічний шлях, який, відповідно, вміщує вісім кроків, або етапів:

1-й — праведні погляди — розуміння основних істин і положень буддизму, людині потрібно повірити в те, що життя є страждання, необхідно засвоїти й пережити величні істини;

2-й — праведні бажання, людина має зважитися стати на шлях припинення страждань, тобто обмеження своїх бажань;

3-й — праведна мова — людина має відмовитися від наклепів, лжесвідчень, лайки, брудних слів, мова має бути правдивою і позбавленою будь-яких ефектів;

4-й — праведна поведінка — необхідність жити в гармонійному єднанні із зовнішнім світом і самим собою, не завдавати жодної шкоди живій природі, живим істотам взагалі;

5-й — праведний спосіб життя — дотримуватися у повсякденному житті буддійських заповідей, а саме — не вбивати, не красти, бути цнотливим, не обманювати, не вживати алкоголь;

6-й — праведні устремління — старанність і щирість у повсякденній праці;

7-й — праведне мислення — контроль над думками, тому що саме думки визначають форму подальшого життя;

8-й — праведне самозаглиблення, споглядання – відмова від усього земного, від усіх радощів, регулярні медитації, що сприяють встановленню зв’язку із космосом, досягненню внутрішнього спокою, вміння досягти глибокого медитативного трансу, повної непорушності (нірвани).

Соккурам (Сокгурам), або «Кам’яний печерний скит», — це буддійський храм у природному гроті, збудований у середині 8-го століття Кім Тхесонг, щоб вшанувати своїх батьків у цьому світі (Пульгукса) і в минулому житті (Соккурам).

Вишукана буддійська святиня, вирізьблена в твердій гранітній скелі, Соккурам містить монументальне зображення головного Будди, що сидить у позі лотоса й дивиться у бік моря. За ним наглядає близько 40 охоронців, його учнів і бодгісатв, реалістично й витончено вирізьблені у горельєфах і барельєфах. Стеля в гроті прикрашена півмісяцями та квітами лотоса. Архітектура грота симетрична й використовує принципи золотого перетину. Купол має діаметр ротонди 6,84–6,58 метра.

Храм вважається шедевром буддійського мистецтва Далекого Сходу і входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.