Об’єднана Сілла (668–935 рр. н. е.) була першою державою, яка правила над усім Корейським півостровом. Після століть битв з іншими державами періоду Трьох королівств (57 р. до н. е. — 668 р. н. е.) Сілла скористалася допомогою китайської династії Тан, щоб нарешті перемогти своїх суперників і сформувати єдину корейську державу. У наступному столітті королівство процвітатиме і подарує світові одні з найкращих творів мистецтва і пам’ятників архітектури. У Х ст. слава Сілла перейшла до північного королівства Корьо, яке правитиме на півострові до 1392 р.

Назву «Об’єднана Сілла» стали використовувати після поділу Кореї в 1945 р., оскільки вона певною мірою відображає сучасну політичну ситуацію на півострові.

Об’єднання трьох держав пов’язують з ім’ям Кім Ю Сіна (595–673 рр. н. е.). Він був полководцем у королівстві Сілла та очолював величезну армію, яка розгромила королівство-суперника Пекче у 660-х рр. н. е. Завдяки своїм подвигам він ще за життя здобув легендарний статус і високе становище.

Одна з легенд розповідає, що перед народженням його батько бачив уві сні планети Сатурн і Марс, які падають на нього, а його матері наснилося, як маленький хлопчик увійшов до її кімнати, одягнений у блискучу золоту броню. Це вважалося потужними ознаками майбутньої блискучої військової кар’єри Кіма. У віці 14 років він приєднався до хваранів «Групи квіткового дерева дракона» і був у ній зразком добрих справ і духовності.

Інша легенда розповідає про те, як шістнадцятирічний Кім увійшов до печери в горах. Після очищення та молитви протягом чотирьох днів він присягнув Небу, що буде битися до перемоги над королівством Коґурьо, й отримав магічну формулу невідомого змісту. Рік по тому він просить у Небес, щоб його меч отримав особливі можливості. Через три дні світло засяяло з неба і меч його затремтів

Кім Ю Сін прожив 79 років. Наприкінці життя його, вже хворого, відвідав ван. В останній своїй промові Кім висловив своє бачення ідеального, з його погляду, суспільства.

«Я дурний і безталанний слуга, яку користь своїми діями міг принести державі? На щастя, лише завдяки тому, що найсвітліший государ не сумнівався у своєму виборі й давав йому, а не іншому, доручення. Ваш слуга розділив дещицю ванської мудрості і досяг найдрібніших заслуг. Три держави стали однією домівкою, а простий народ не роздирається більш двоєдушністю. Хоча не досягли ще Великого Добробуту, але тимчасовий мир встановлено. Ваш слуга бачить, що з давніх часів серед тих, хто знаходився на троні государів, «не було таких, у кого б не було добре спочатку, але мало хто залишався доброчесним до кінця». Викликає глибокий жаль те, що діяння декількох поколінь можуть зруйнуватися одного ранку. Молю Вас, Ваша Величносте, завжди брати до уваги, що нелегко досягти успіху, а також пам’ятати, що важко зберегти досягнуте. Тому тримайте якомога далі від себе дрібних людей і наближайте лише шляхетних чоловіків, і чиніть так, щоб нагорі, в уряді, панували згода і мир, а внизу народ і все, що є у Вашому володінні, перебували в добробуті та спокої. Тоді не буде ні стихійних лих, ні смут, і основи державності не пожухнуть. І Ваш слуга помре без жодного жалю».

Кваґо — це державний іспит для претендентів на державні посади, який корейці запозичили в китайців. Його ввели наприкінці VІІІ ст. у Сілла але аристократія чинила йому спротив, тому від нього на певний час відмовилися. Кваґо було відновлено у Корьо в 958 р.

Система іспитів спочатку була досить простою. Але з кінця X ст. їх стали проводити у два етапи: попередні, які організовувало відомство з опіки вищою освітою членами королівської сім’ї й вихідцями з високопоставлених сімей, і остаточні, які складали в три етапи під наглядом вже іншого відомства — міністерства ритуалів Неба. Інтервал між етапами іспиту вимірювався роками. З XI ст. державні іспити кваґо складали раз на два роки, і кількість тих, хто складав іспити, становила близько 35 осіб. Не допускалося, щоб до складу екзаменаторів потрапляли родичі тих, хто складав іспит.

Головним предметом на іспитах було конфуціанське вчення: вимагалося знання основних конфуціанських канонічних книг. Однак в окремих випадках могли складатися іспити на знання медицини, географії, лічби. Кваґо складався китайською мовою в письмовій та усній формі. До кандидатів ставилися високі вимоги, як от: здатність написати структурований твір і прочитати напам’ять твори китайської класики. Тематика творів була досить широкою від літератури до управління державою.

Корьо — корейська держава з 918 по 1392 рр. Період розквіту культури та мистецтва, особливо архітектури, кераміки, поліграфії та виготовлення паперу. Королівство в ХІІІ ст. пережило неодноразові вторгнення монголів, потрапило в залежність і зазнало культурного впливу своїх північних сусідів. Від Корьо походить назва сучасної Кореї.

Корейська Трипітака («Три кошики») — це збірка буддійських текстів індійського походження, вирізьблена на 81 258 дерев’яних дощечках. Її створили у ХІ ст. під час війни з киданями з надією, що вирізьблені священні тексти допоможуть королівству вистояти у важкі часи завдяки божественному втручанню Будди. Трипітаку знищила пожежа під час монгольської навали на Корею в 1232 р., але її відновили у 1237–1249 рр. за наказом вана Коджонга.

Виготовлення корейської Трипітаки є символом національної відданості та прагнення дати відсіч загарбникам. Саме тому в 1962 р. ця пам’ятка була визнана національним надбанням Кореї й у 2007 р. внесена до реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Нині вона зберігається у буддійському храмі Хейнса у провінції Південний Кьонсансан у Республіці Корея.

Самгук Сагі, або «Історичні записки трьох держав», — найдавніша хроніка корейської історії, що збереглася. Вона була укладена урядовцем та істориком Кім Бу Сіком у 1145 р. У хроніці міститься майже втрачена за часів безперервних війн історія Кореї епохи Трьох держав. Кім Бу Сік прагнув продемонструвати цінні уроки доброго правління та моральної поведінки, що ґрунтуються на засадах конфуціанства.

Дослідники високо оцінюють його працю, позаяк виклад присвячено подіям винятково історії стародавніх корейських держав і він не має китайських нашарувань. Ця праця справила глибокий вплив на народ Кореї, уявлення про корейську державу і заклала підвалини корейської ідентичності та націоналізму

Чікчі — скорочена назва «Антології вчень великих буддійських монахів» – є найстарішою збереженою до сьогодні книгою, надрукованою способом рухливих літер у храмі Хиндокса у 1377 р., тобто за 78 років до першої друкованої книги в Європі — «Біблії» Йоганна Гутенберга. Поява цієї книги стала можливою завдяки тому, що за півтора століття до того, в 1234 р., в Корьо вперше було винайдено металеві друкарські матриці. Зараз Чікчі зберігається у Національній бібліотеці Франції

Женьшень — багаторічна трав’яниста рослина, яку через його цілющі властивості називають «королем східної медицини». Найцінніша її частина — корінь, який з давніх-давен використовувався для лікування.

Появу женьшеню китайці пов’язують з міфічним благородним лицарем, на ім’я Жень Шень, який побився з претендентом за руку своєї сестри й загинув у бою. Вбита горем сестра довго плакала, і на місці падіння її сліз виросла рослина, яку вона назвала іменем брата — хороброго і сильного воїна. Корейська легенда розповідає про хлопчика, який за своїм бажанням міг перетворюватися на рослину або тварину. Одного разу він вступив у бій з тигром. Юнак вбив хижака, але й сам загинув від отриманих ран. З крапель крові хлопчика і тигра, які змішалися між собою, виросла рослина, що має неймовірні, майже магічні властивості.

Перші згадки про збирання женьшеню корейці датують І ст. до н. е. Вони називають женьшень «ліками від усіх хвороб», «коренем життя», «коренем безсмертя», позаяк це — природний стимулятор здоров’я, що не має побічних ефектів. Корейський женьшень вважається особливим і високо цінується у всьому світі. Завдяки прохолодному клімату і багатому ґрунту корейський женьшень має велику кількість корисних властивостей. Ним лікують тяжкі хвороби, покращують роботу мозку, усувають запалення, знімають нервову напругу тощо. У давні часи корейський женьшень був настільки рідкісним, що вживати його в Китаї дозволялося лише імператорській родині. Тому Корея як данину часто надсилала саме женьшень.

Існує два види корейського женьшеню — червоний і білий. Білий, отриманий методом висушування свіжого женьшеню, може зберігатися понад рік. А червоним женьшень стає після спеціальної обробки висушеного неочищеного від шкірки кореня. Такий продукт може зберігатися понад 10 років. Вважається, що лікувальні властивості кращі саме в червоного женьшеню. З давніх часів женьшень був складовою лікарських сумішей або вживався для виготовлення відвару

Селадон — це унікальний вид кераміки, виробництво якої розпочалося за часів Корьо і було перервано монгольською навалою. Корейське слово «чонджа», яким позначають селадон, перекладається як «порцеляна блакитного кольору»

Особливими селадонові вироби робить блискуча глазур насиченого блакитно-зеленого кольору (відтінок нефриту), який отримували, змішуючи глину, що містить залізо, і глазур та піддаючи кожний виріб подвійному випалу. Спочатку глиняні вироби обпалювали за температури 700°–800°. Потім на поверхню наносили полив’яну глазур, до складу якої входив карбонат кальцію з 1–3% заліза, і знову випалювали при 1 250–1 300°.

Технологія селадону прийшла до Корьо з Китаю. Але корейські селадонові вироби відрізняються від китайських особливим кольором глазурі, яку поетично порівнювали з блакитним осіннім небом Кореї, пронизаним сірувато-м’яким серпанком. Ледь помітна оку, тонка, мов павутинка, сітка тріщин глазурі створює своєрідну гру світла на поверхні селадонів Корьо. Тому китайці оцінювали корейський селадон як «найкращий під небесами»

Корейським внеском у світову кераміку стало використання чорно-білих інкрустацій-зображень — хмар, журавлів і квітів, що розміщувалися під глазур’ю часто у супроводі візерунка з тріщинками. При спогляданні, завдяки додатковому відбиттю і локальному освітленню від внутрішніх поверхонь тріщин, створювався оптичний ефект, ніби зображення плине над поверхнею виробу. Поети й гості бенкетів із захватом описували польоти та плаваючі зображення на посуді.

Крім того, корейські майстри вперше застосували до селадону техніку інкрустацій, яка передбачала вирізання візерунків на поверхні кераміки і заповнення їх золотом і сріблом.