Назва Імджинської війни походить від корейської вимови китайської назви 1592 р. Вона також відома як японське вторгнення в Корею, вторгнення Хідейосі в Корею, кампанії 1592 і 1597 рр. (в Японії), порятунок Кореї, Східна експедиція (в Китаї) і Перша Велика Східноазійська війна. Ця війна була однією з епохальних подій в історії Східної Азії і була найбільшим конфліктом у світі в шістнадцятому столітті з погляду кількості залучених солдатів. У той час як війна Іспанської Армади залучила приблизно п’ятдесят тисяч комбатантів, ця війна охопила понад триста тисяч.

«Національним героєм визвольної війни корейського народу проти японських інтервентів став флотоводець Лі Сун Сін (1545–1598).

Лі Сун Сін народився у сім’ї дрібного чиновника. Блискуче закінчив у 1576 р. королівське військове училище, проявив неабиякі здібності флотоводця, з 1591 р. обіймав посаду командувача флоту лівого крила (одного з двох флотів Чосон). Він першим зрозумів переваги панцерників і розробив тактику їхнього використання.

Стандартний кобуксон (панцерний корабель) обшивався залізом, мав гострі залізні тарани на всіх бортах і 14 гармат, вирізнявся коротким, але широким корпусом, що гарантувало високу маневровість корабля.

3 початком вторгнення Лі Сун Сін організував «флотські господарства на селі, чим забезпечив морякам стабільне харчування, а для відливання мідних та бронзових гармат конфіскував у населення весь металевий посуд. Термінові заходи зберегли автономну боєздатність флоту в умовах повної втрати централізованих джерел постачання. Корейські ВМС були захоплені зненацька, але вже через кілька тижнів після трагічного початку війни флот активізував свої дії. За перші три місяці боїв флотилія Лі Сун Сіна потопила майже 300 японських кораблів і захопила контроль над Корейською протокою.

У загарбників відбили Пусан, позбавивши їх можливості постачання експедиційних сил із території Японії. Успіхи флоту повернули корейцям упевненість у власних силах. Активізувалася корейська дипломатія.

Номінально Чосон вважалася васалом Мінської імперії. В період миру й спокою про це на півострові майже не згадували, та коли країну окупували інтервенти, корейці звернулися до «сюзерена» за допомогою, і китайський «Син Неба» Чжу Цзюнь (Шень-цзун) не відмовив, задоволений можливістю зайвий раз продемонструвати міць імперії та підтвердити її статус «великої держави».

Стурбовані «зухвалістю східних варварів», Міни відправили на японський фронт 50-тисячну армію, яка разом із рештками корейських сил зупинила агресора й наприкінці 1592 р. відбила Пхеньян. У тилу ворога спалахнула народна стихійна партизанська війна.

Японці розв’язали на півострові масовий терор, про ганебність якого вічно нагадуватимуть понад 200 тис. відрізаних у страчених корейців вух (їх привезли як трофеї та зарили в Кіото, назвавши це місце «Мімідзука» («Могилою вух»). Окупанти знищували не лише людей, а й культуру — зокрема, зрівняли з землею місто Кончжу (колишню столицю Сілла), попаливши неоціненні архітектурні та образотворчі пам’ятки, але тактика «випаленої землі» не дала бажаних для самураїв результатів

Відрізані від Японії корейським флотом, у ворожому оточенні народних месників, залишившись без боєприпасів і продовольства, інтервенти почали втрачати завойовані території і зазнавати поразок, а з ними занепав бойовий дух. На озброєння корейського війська поступили мушкети й багатоствольні «вогняні колісниці» (вози з 50 мушкетами, що запалювалися від одного гноту). Здавалося, що агресія захлинулася, але двірцеві чвари при чосонському дворі мало не врятували японців.

Придворних короля налякав дедалі більший авторитет Лі Сун Сіна. Результатом став донос на адмірала. У 1597 р. Лі Сун Сіна змістили з посади командувача флотом «за боягузтво та невиконання наказів» і засудили до страти, милостиво розжалувавши потім у матроси, а флот очолив сміливий, але бездарний флотоводець Вон Гюн. Наслідком кадрових змін стала катастрофа червня 1597 р., коли японці пустили на дно весь корейський флот (залишилося 12 бойових одиниць) разом із його безталанним адміралом. Захопивши контроль над морем, агресори перекинули на півострів свіжі підкріплення (140 тис. вояків).

Корейський двір одразу схаменувся і повернув Лі Сун Сіну всі посади та повноваження. Підтримали сусіда й китайці. Генеральна битва флотів відбулася в листопаді 1598 р. в бухті Норянчжин. Корейська ескадра Лі Сун Сіна (12 кораблів), підтримана китайською флотилією (5 тис. матросів), завдала інтервентам нищівного удару. Японці втратили 200 кораблів (із 300), 10 тис. матросів й останні надії на успішне завершення війни. В розпалі битви Лі Сун Сін загинув»

«Заздалегідь передбачаючи японське вторгнення, я створив корабель-черепаху, який спеціально побудував з головою дракона, з пащі якого ми зможемо стріляти гарматами, а залізними шипами, що знаходяться на верхній частині, протикати ноги ворогів, якщо вони спробують піти на абордаж. Завдяки тому, що він у формі черепахи, наші люди зможуть бачити все, що зовні, але ворог не зможе побачити, що всередині. Він так маневрує, що зможе вирватися проти сотні ворожих кораблів у будь-яку погоду, щоб атакувати їх гарматами та вогнеметами».

«...У нас був наказ короля, і якщо виникла така ситуація [як зараз] ми маємо прийняти рішення померти разом. Як можемо ми сумніватися віддати свої голови за щедрість короля. Є тільки одна дорога для нас: або перемога, або смерть!...»

«На мою думку, пане, це нечесно, підвищувати людину за фальшивим наказом, бо через це кваліфікована людина, навпаки втратить можливість підвищення. Крім того, не можна робити ніяких виключень у кадрових положеннях, навіть для особливих людей».

«Битва на самому піку. Накрийте мене зараз щитом і не дайте нікому з солдатів дізнатися про мою смерть».