Лі Сук Ван — перший теоретик вчення Сірхак, автор першої корейської енциклопедії

«Лі Сук Ван (1563–1628) — син військового міністра. З дитинства виявляв обдарованість, у 16 років склав іспити на нижчі державні посади, у 23 роки — іспити вищого рівня, а у 28 років уже складав укази від імені короля і входив до складу офіційних місій до Китаю.

У 1614 р. Лі Сук Ван видав знамениту працю «Чібон юсоль» («Вибрані висловлювання Чібона»), яка базується на майже 350 джерелах і власному досвіді, отриманому під час офіційних поїздок до Китаю. У цій енциклопедії, яка складається з трьох з половиною тисяч статей, містяться життєписи понад двох тисяч мудреців, базові уявлення про Всесвіт, найважливіші відомості з географії, етнографії, католицизму, західної культури, іноземної мови, культури харчування народів світу. Багато інформації в енциклопедії не вкладалося в межі чинної системи знань. На Сході перші такі зведення знань з’явилися у Китаї у ХІІ–Х ст. до н.е., а на Заході — «Природнича історія» римського вченого Плінія (І ст.).

Деякі корейські історики вважають Лі Сук Вана першим теоретиком вчення Сірхак, яке ґрунтовніше було розвинене його послідовниками.

Поняття «Сірхак» означає «науки, які мають практичне значення». Воно стало вживатися для протиставлення науки про конкретне управління державою і господарювання «абстрактним» міркуванням про мораль і моральність, притаманним конфуціанству. До ідей цього вчення належать: удосконалення агротехнологій; рівні права членів суспільства на користування землею з пріоритетним правом, того, хто її обробляє; поетапні вибори короля; відмова від вивчення лише конфуціанства; самодостатність Кореї як держави з власною історією

«Гуманізм — це напрям у європейській культурі, представники якого зверталися до скарбів класичної грецької та римської культури, які відкрили світ людських почувань, героїзму, краси. Носіями гуманістичних ідей в Україні ставали діти магнатів і шляхти, котрі здобували освіту в Празькому, Краківському, а також в італійських університетах

Зачинателями гуманістичної культури в Україні вважаються Юрій Дрогобич (Котермак), Павло Русин, Станіслав Оріховський. Вони навчалися в європейських університетах і працювали в Галичині, їхня діяльність була спрямована проти утисків народних мас і на утвердження світського світогляду, поваги до гідної наслідування античності. Вони заперечували божественне походження влади й держави, відстоювали невтручання церкви в державні справи. Гуманісти вважали, що людина має право на повноцінне життя, свободу совісті, слова, віри.

Вони та їхні послідовники вважали історію засобом пробудження самосвідомості народу, його історичної пам’яті, засобом виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Після Люблінської унії українські гуманісти проголошували ідеї єдності, обов’язку захищати рідну землю

Друга культурно-релігійна хвиля із Заходу була пов’язана із Реформацією. Вона викликала потребу у вищій освіті та сприяла поширенню шкіл, збільшенню кількості книжок і прагненню наблизити літературну мову до народної».

Період правління Чонджо увійшов в історію як доба корейського Ренесансу.

Як і його попередники, Чонджо дотримувався політики «рівновіддаленості» щодо різних аристократичних груп і відданість конфуціанському вченню. Він відновив придворну академію для підготовки кандидатів на вищі чиновницькі посади, в якій особисто читав лекції та відвідував іспити задля забезпечення їхньої об’єктивності. На думку Чонджо, справедливий розподіл чиновницьких посад мав покласти край інтригам і боротьбі між різними групами впливу

Чонджо ввів у практику регулярні зустрічі з простими людьми і представниками нижчих рангів янбан, щоб «почути народ» і скласти реальне уявлення про стан справ у державі.

Він був першим корейським правителем, який усвідомив небезпеку безконтрольного випуску грошей і ввів випуск фіксованої кількості монет на рік.

Джерело 88

Пам’ятник королю Чонджо в Сувоні ⁶⁵

«Коли король виїжджає з палацу, його супроводжують усі аристократи (одягнені в сині шовкові вбрання, на яких спереду і ззаду вишито державний герб чи іншу емблему, а поверх неї носять великий широкий пояс). Кіннота й піхота, котрих утримує король, ідуть попереду, і всі вдягають найкращі мундири, несуть багато прапорів і грають на різноманітних музичних інструментах. За ними йде королівський почет, зібраний з найвидатніших мешканців міста. Посередині почту несуть короля в паланкіні, який має вигляд позолоченого маленького будиночка. Стає настільки тихо, що чутно, як дихають люди і як ступають коні. Одразу перед королем їде верхи секретар або інший слуга, з маленькою закритою скринькою, до якої підданці можуть класти звернення до короля: про свавілля чиновників, про нечесних суддів, про несправедливе покарання для батьків чи друзів тощо. Ці звернення прив’язують до бамбукової палички, вішають на стіну або передають через паркан, а потім їх збирають слуги і складають до скриньки. Коли король повертається додому, скриньку доправляють йому, і всі звернення передаються на розгляд короля. Потім монарх оголошує свої остаточні рішення, і їх одразу ж виконують без заперечень. Всі вулиці, якими проїжджає король, перекривають з обох боків. Нікому не можна відчиняти двері й вікна чи залишати їх відчиненими, а тим більше визирати через стіну чи паркан. Коли король проїжджає повз, аристократи та військові повинні обернутися спиною, не оглядаючись назад і стримуючи кашель. Тому більшість солдатів вкладають до рота маленьку дерев’яну паличку, як вудила у коней».

Палац Кьонбоккун («Палац променистого (сяючого) щастя») є найбільшим із «П’яти великих палаців» Сеула. В епоху правління династії Чосон він вважався головною королівською резиденцією

Палац звели в 1392–1395 рр. Наприкінці ХVІ ст. він був зруйнований пожежами й набігами ворогів. Палац відновили на зламі ХІХ–ХХ ст. Після вбивства ворожими агентами королеви Мін у 1895 р. імператор Коджон покинув Кьонбоккун. Уряд Кореї теж сюди не повертався. У 1911 р. палац зруйнували японці. Зі споруд палацового комплексу (близько 330) вціліло лише 10 головних будівель, які японці облаштували під резиденцію генерал-губернатора.

Сьогодні палац Кьонбоккун є величезним музеєм просто неба. Головні його споруди — це тронний зал Кинджонджон, легка будова на опорах з яскравими розписами і різнокольоровими фігурами тварин, та павільйон Кьонхвер, зведений на 48 гранітних колонах посеред штучного озера. Під час цвітіння лотоса вся поверхня цього озера вкривається яскравими квітами.

Вхід до палацового комплексу прикрашають ворота. Саме тут і в наш час відбувається яскрава і барвиста церемонія зміни варти, яка повністю повторює церемонію часів династії Чосон.

«Корейський живопис доби Чосон сповнений традиційними символами, найпоширенішими серед яких є такі

Сосна — символ довголіття. Вона уособлює стійкість, витривалість і силу протистояти негараздам, позаяк вона залишається зеленою навіть у найсуворіші зими. Вважалося, що кора дерева нагадує шкіру старої людини.

Сонце — ототожнюється з довголіттям, адже попри що сходить на небі щодня. Сонце і Місяць взаємодоповнюють одне одного, тому сприймаються як протилежні сили інь та ян, де Сонце — це чистий ян, чоловічий початок Всесвіту, світлий, активний, породжує життя.

Журавлі — птахи, які живуть довго (від 80 до казкових 500 років), одружуються на все життя. Вони символізують гармонію, побажання довгого шлюбу, повагу до батьків і предків, а також просування на службі при дворі (їх зображували на значках рангів державних службовців епохи Чосон). Вважалося, що журавель міг перенести людину до небес.

Вода — універсальний символ життя, плодючості, достатку і довголіття. Вода є однією з п’яти вічних стихій і разом з землею, вогнем, металом і деревом складає космос.

Гори — символ постійності. Вони зберігають свою форму вічно. Вважається, що дихання гір активізує всесвіт, що там живуть духи й ростуть гриби безсмертя. Тому важливі державні ритуали проводилися в горах, а найвища гірська вершина ставала емблемою правителя.

Хмари — символ життя. Вони породжують дощ, тому сприймаються як подих життя, поєднання інь та ян, м’якого та твердого, мінливості та сталості. На деяких картинах епохи династії Чосон форми хмар нагадують гриб безсмертя, натякаючи на довголіття

Олені — за переказами, мають особливий талант відчувати невловний запах гриба безсмертя, що росте високо в горах. Тому мелений ріг оленя здавна використовується в лікувальних цілях. Кажуть, що озеро Білого Оленя на острові Чеджу в Кореї було місцем, куди приходили безсмертні, «щоб скупатися і напитися молока білого оленя».

Черепахи — відомі своєю довгою тривалістю життя. Крім того, завдяки куполоподібному верхньому панциру, пласкому нижньому панциру і ногам у чотирьох кутах тіла, вони були ранніми емблемами всесвіту і сторін світу. У корейській міфології черепаха є вісником добрих звісток у воді, так само як тигр у горах. На картинах потоки дихання, що виходять з пащі черепах, символізують священні послання.

Гриби — символ безсмертя. Вважається, що священний хмароподібний гриб, який росте з коріння дерев високо в горах, дарує безсмертя тим, хто його з’їсть. За легендою, його можуть знайти лише олень, журавель або фенікс.

Бамбук — один з найуніверсальніших і найпоширеніших матеріалів у Східній Азії, його їдять і люди, і тварини, з нього виготовляють усе — від будинків до паперу. Він залишається зеленим протягом чотирьох сезонів і тому символізує довге життя. Оскільки бамбук гнеться, а не ламається, він уособлює стійкість, а його проста форма — смиренність. Згідно з конфуціанською ідеологією, бамбук має якості великого вченого: смиренність, прямолінійність, гнучкість розуму і грацію».