«Корейці взагалі вищі за японців. Однак зріст їхній рідко перевищує п’ять з половиною футів (165 см — прим.). Вони кремезні, статні, сильні та спритні. Однак між корейців можна розрізнити два типи зовсім несхожих між собою племен. У однієї частини тубільців ніс сплюснутий між внутрішніми очними ямками й відрізняється широкими ніздрями; очі скісні, широко розставлені одне від одного, і випнуті вилиці. У іншої ж частини перенісся підвищене і ніс прямий, і все обличчя такого корейця дещо подібне до типу кавказького (європеоїдного — прим.) племені …взагалі у всьому зовнішньому вигляді такого корейця більше шляхетності, ніж у грубій фігурі монгола.

Мешканці Кореї у спілкуванні серйозні й солідні, але легко вдаються до веселощів і відвертості. Хода їхня легка і бадьора. Постава їхня вільніша і самовпевненіша, ніж у японців. Словом, усе виражає в них енергію і гордовитість, у повсякденному спілкуванні вони зовсім не проявляють тієї приязні та невимушеності, котрими дивують японці всіх прошарків. Кажуть, що корейці добрі, чесні та постійні. Але вони не дуже стримані за хорошим столом, полюбляють міцні напої і взагалі більше схильні віддаватися східній млості, ніж японці.

В усьому вони проявляли таку ввічливість, якої не можна було очікувати від народу, наперед описаного нам як грубий і дикий».

«Найперша річ, яку вселяють до дитячої голови, — це повага до батьків. Будь-який непослух негайно і суворо карається. Але це не стосується матері… Син майже не слухається її і може не підкорятися майже безкарно…

Великою чеснотою корейців є вроджена повага до законів людського братерства та щоденне дотримання їх… Ми бачили вище, як різноманітні групи, насамперед родина, утворюють міцно з’єднані утворення, щоб захищати, підтримувати, допомагати один одному. Але це почуття братерства поширюється за межі спорідненості й належності до певної групи. Взаємодопомога, щедра гостинність до всіх є визначальними рисами національного характеру, якостями, котрі, слід визнати, ставлять корейців вище за всі народи, уражені самозакоханістю нашої сучасної цивілізації.

Гостинність вважається всіма найбільш священним обов’язком. Згідно зі звичаєм, відмовити комусь у мисці рису, знайомому чи незнайомому, хто завітає під час обіду, є не лише ганьбою, а й тяжкою провиною».

«Сказати, що батько родини є до своєї смерті законом для нащадків, — висловити лише половину факту, причому найменш суттєву половину. Потрібно враховувати потужну синівську пошану, щоб скласти правдиве уявлення щодо сили цього звичаю.

У корейців потяг до чогось за межами доступного для органів чуття, універсальне прагнення до надприродного виражається у віруванні, хоча й позбавленому піднесеності, але досить мальовничому…»

«Тут гостинність є найпершим обов’язком, і вона завжди відкрита і навіть щедра… До того ж корейці у скрутні часи дають один одному найповнішу допомогу. Вони допомагають у роботі в полі, збирають кошти для постраждалих від пожежі чи повені, роблять внески для сімей, що відзначають весілля, свята, проводять похорони тощо. З цього всього випливає, що серед корейців існує велика солідарність, і люди здаються однією сім’єю.

Хоча японці, для котрих вони в давнину були учителями, нині випереджають корейців у досягненнях у галузях промисловості й мистецтва, корейці скоро їх наздоженуть і переженуть завдяки своїй моральній вищості».

Джерело 121

Діти Ханьяна. Фото Чай Лонга (1889)⁸⁹

«Корейці гостинні від природи… Демонструвати своє багатство вважається ознакою поганих манер, і що багатший чоловік, то менше він виставляє цей факт напоказ і простіше живе, аби не викликати заздрощів у сусідів. Самозречення та завдавання собі незручностей є чеснотами, які дуже цінують у Чо-сен».

«Я зустрічав у Чо-сен людей, чий розум вважався б видатним у будь-якій країні, навіть у західній. Якщо вони вирішили чогось навчитися, то не зупиняться, поки не досягнуть мети, і я ручаюся, що вони швидко все розуміють, навіть такі речі, про які раніше ніколи не чули. Вони легко опановують іноземні мови, і їхня вимова безкінечно краща за вимову їхніх сусідів — китайців та японців».

«Більшість людей практично не має релігійної віри. Конфуціанство, яке є просто філософською системою про моральність, найміцніше тримає народ у лабетах законів, якими зобов’язує до поклоніння предкам. Цей звичай, нав’язаний найсильнішими та найбільш поширеними у свідомості корейців забобонами, сковує їх міцніше, ніж залізні кайдани».

«Конфуціанство — це не релігія, а просто патріархальний закон. У конфуціанстві повністю відсутній містичний елемент, і це робить його нездатним задовольнити релігійні прагнення корейців. Буддизм полярно протилежний до конфуціанства. Це найбільш містичний культ із нехристиянських. Але тут вже вступає до гри раціональний бік корейського темпераменту. Якщо конфуціанство містить для них замало містицизму, то буддизм містить його забагато. Тому номінально прийнявши їх обидва, корейці не зробили їх частиною себе.

Я візьму на себе сміливість твердити, що християнська релігія, очищена від усіх прикрас, створених людьми, точно відповідає емоційному темпераменту корейців.

На Сході бракує індивідуального елементу. Індивідуальність тут невиразна, люди вважають себе не важливими членами суспільства, а лише частинами соціального цілого. Одиницею, з котрих складається суспільство, є не індивід, і навіть не родина, а клан, громада, маса. Тому, коли люди працюють, вони збираються разом і виконують завдання спільними зусиллями».

• «Вдень слово чує птах, вночі слово чує миша.
• І дорога в 1000 лі починається з одного кроку.
• Де посадиш боби, зійде біб, де посадиш квасолю, зійде квасоля.
• Щоб красиве слово почути, треба красиве слово сказати.
• Не поспішай пити свій суп із кімчі.
• Жодних новин — вже хороші новини.
• Початок джерела має бути чистим, тоді і його низини будуть чистими.
• Через три роки тренувань і собака почне читати вірші.
• Дракон з’являється зі струмка.
• Не намагайся закрити все небо долонею.
• Одним словом віддати борг в тисячу нянів.
• Коли помирає тигр — залишається шкіра, коли помирає людина — залишається її ім’я.
• Хто вкрав голку, вкраде і корову.
• Якщо собаче лайно стане ліками, його тут же неможливо буде знайти»

«Повість про Сим Чхон» (XVIII–XIX cт.). Герої повісті — прості знедолені люди. Поважний чоловік Сим Хак Кю став сліпим ще в юності. У винагороду доля послала йому гарну, добродійну дружину. Довгий час вони не мали дітей. Нарешті, на велику їхню радість, народилася дочка Сим Чхон. Та народження дитини коштувало життя матері. Сліпий Сім Хак Кю сам ростив дочку. Він носив її до сусідок-годувальниць, співав колискові пісні. У сім років Сим Чхон стала поводирем батька-жебрака. З одинадцяти років вона сама просила милостиню і, натхненна високою свідомістю дочірнього боргу, дбала про їжу батька. У п’ятнадцять років Сим Чхон розцвіла як квітка. Слава про її красу і рідкісні чесноти поширилася далеко за межі села.

Одного разу, коли Сим Чхон пішла до села за милостинею і затрималася, стурбований батько вийшов їй назустріч і провалився у канаву. Звідки його витяг буддійський монах, який випадково проходив повз. Чернець сказав сліпому, що той врятований волею Будди, який може навіть повернути старому зір за умови пожертви 300 мішків рису. Сим Хак Кю зачаїв мрію роздобути нечувану для нього кількість рису. У цей час у село прибули багаті купці-мореплавці, їм потрібно було купити прекрасну і цнотливу дівчину для жертвоприношення морському царю. Дізнавшись про таємні надії батька, Сим Чхон без його відома продала себе купцям за 300 мішків рису.

За свій моральний подвиг Сим Чхон винагороджена, вона стала королевою і зустрілася з обдуреним і сліпим, як і раніше, батьком. Але величезна радість від звуку голосу Сим Чхон повернула старому зір».