«Головні віхи в житті корейця.

Ще з часів Чосон корейці у своєму житті виокремлюють чотири важливі віхи (обряди життєвого циклу), які обов’язково супроводжуються урочистими обідами (столами).

Перший стіл накривають у першу річницю від дня народження дитини. Одразу після народження дитини в заможних сім’ях матері давали пиття з медом і гіркі ліки, виготовлені з ведмежої печінки, — символічне причастя до ведмедиці і Тангуну. Коли дитині виповнюється рік, її одягають у нові речі і яскравий ханбок з різноколірними рукавами.

Урочистості розпочинаються з піднесення духам рису і супу з морської капусти. З ранку на столик викладають речі-символи: три чашки хліба (символ багатства); ручку (навчання); чашку гороху чи квасолі (працелюбність, оптимізм); чашку рису (символ божественної їжі та захисту); книгу (символ мудрості); нитки (довголіття і гарного виконавця); голку для дівчаток (гарна господарка); меч для хлопчиків (рішучість і військова кар’єра); гроші (підприємливість); ножиці для дівчаток (символ життя і смерті, що одночасно означає союз і розрив), а також фрукти як символ достатку, процвітання і земних радощів. Після «вибору долі», привітань і подарунків імениннику батьки запрошують гостей до вишуканого столу і пригощають протягом усього дня. Тим, у кого є діти менші року, надсилають смаколики з дитячого столика.

Другий стіл пов’язаний з переходом у статус повнолітньої людини — укладенням весільного контракту. Наречені на церемонію одруження одягають розкішні традиційні костюми. Наречений з подарунками і диким гусаком, який символізує віру, порядок, мудрість і вірність, довгий і щасливий шлюб, вирушає до дому нареченої, де відбуваються відповідні обряди. На традиційному весіллі гостей пригощають яловичиною, різноманітними кімчі, соусами, рисом, печивом, особливими стравами з рисом і морепродуктами, супами і бульйонами, овочами, фруктами. Під час весілля наречені дають присяги.

Третій стіл накривають у день ювілею 60-річчя, коли людина завершує повний зодіакальний цикл (5 стихій, 12 знаків зодіаку). За старовинним звичаєм, відзначення цього ювілею є обов’язком дітей, невиконання якого позбавляє поваги і ганьбить нащадків. За традицією, обряд починається з вшанування батьків, якщо ті живі. Урочистості передбачають шанобливі поклони дітей імениннику в чіткій послідовності: сини в порядку старшинства, потім доньки, онуки й онучки. Гості вручають ювіляру подарунки. Після привітань розпочинається пишна трапеза. Діти ювіляра накривають святковий стіл, на якому мають бути сухі та свіжі фрукти, різноманітне печиво, пиріжки, білі й червоні хлібці, вироби з цукру і меду, морепродукти і свіжа риба, смажена курка і яловичина, і рис як символ божественної їжі, викладені якнайвище.

Четвертий стіл — поминальний. Він пов’язаний з культом предків. Після підготовки небіжчика до поховання до його кімнати заносили столик, на який ставили по три чашки рисової каші, горілки і наїдків — для різних духів, а поруч – три пари сандалій з рисової соломи. У давнину стару людину старший син на спині відносив до глухого лісу і залишав там. Пізніше стали вважати, що в останній момент життя людина має залишатися з сім’єю вдома, а останній притулок має бути якнайвище в горах

За традицією родина відзначає першу і третю річниці від дня смерті та здійснює поминання в певні батьківські дні. Пошана і любов до померлих предків має висловлюватися, допоки людина живе».

Ханбок у перекладі означає «корейський одяг». Це слово означає й об’єднує традиційний одяг, який корейці носили впродовж кількох століть. Ханбок відомий з давніх часів. Його зображення зустрічається на фресках гробниць періоду Коґурьо (37 р. до н. е. — 668 р.). Сучасного вигляду костюм набув за доби династії Чосон. У ханбоці, який іноді називають «обличчям корейців», відбилися філософські погляди та естетичні смаки народу. Він є національним костюмом, через який корейці часто виражають свою самобутність і почуття національної єдності.

Ханбок чоловічий складається з сорочки й вільного жакету з доволі широкими рукавами і двома зав’язками-стрічками та вільних штанів із зав’язками на талії. Такий одяг носили прості люди, і він не заважав їм працювати. Аристократи носили довге до щиколоток пальто, яке теж підперезувалося паском.

Жіночий ханбок складається з сорочки з двома стрічками-зав’язками на грудях і широкої, довгої, з високою талією спідниці. Їх шили з конопляної або бавовняної тканини сірого, зеленого, коричневого або чорного кольорів. Поверх сорочки взимку одягали вишитий і оздоблений хутром жилет.

Традиційний повсякденний костюм аристократа шили з легкої білої тканини, виготовленої з китайської кропиви. Святкове вбрання виготовляли з шовку, і воно було кольоровим. Зимовий одяг шили з двох шарів шовкової тканини або бавовни.

Колір у корейському національному костюмі мав символічне значення. Корейці дуже полюбляють білий колір. У минулому їх навіть називали «людьми в білому одязі». Білому кольору притаманні свобода і природність, а відтак, він означає чистоту духу. Червоний колір символізує добробут, благополуччя; синій — стабільність, сталість; чорний — творення; жовтий – центр Всесвіту

Дитячий костюм яскравий і поєднує в собі синій, білий, червоний, чорний, жовтий кольори, що означають захід, південь, північ і центр.

Традиційне взуття корейців: туфлі шкіряні або шовкові з квітковим орнаментом, які вдягалися на білі шкарпетки.

У сучасній Кореї національний костюм не носять щодня, а одягають на Новий рік та урочистості, як-от: 60-річний ювілей, весільні церемонії або офіційні прийняття.

Джерело 137

Корейський традиційний костюм. Експозиція етнографічного музею. Сеул ⁹⁷

«…Одягаються корейці невишукано. Обидві статі віддають перевагу білому кольору і тільки зрідка замінюють його на блакитний. Простий народ одягається в бавовняні тканини, а багатії — у шовкові. Білий одяг простих людей легко забруднюється…

Чоловічий костюм складається з камзола, що спускається на стегна, та із широких шароварів… Чоловіки зачісують волосся на маківці голови у жмут... Досить дивним здається звичай у чоловіків обв’язувати лоба волосяною сітчастою пов’язкою і вкривати голову гостроконечною шапочкою з такого ж матеріалу. Головні пов’язки, що називаються «манґон», виготовляються вельми майстерно. Манґон є ознакою національного костюма, і кожен кореєць прикриває лоба цією пов’язкою і навіть ховає його від дощу та сонця під капелюхом величезного розміру, із широченними крисами. Капелюхи ці роблять із соломи чи бамбука, вкривають проклеєною чорною чи білою бавовняною тканиною для оберігання себе від сонячних променів чи вологості. Гостроконечний капелюх, у якому чуб чи жмут волосся розміщується як у футлярі, підв’язується стрічкою чи тасьмою під підборіддям. Взимку під капелюха вдягають хутряну шапку, яка покриває всю голову до потилиці. Люди вищого прошарку носять ще білу накидку

Жіночий туалет також простий. Полотняна кофтинка, спіднє, майже таке, як у чоловіків, і коротке верхнє плаття зі зборками складають їхнє вбрання. Широкі шаровари, помітні з-під короткої спідниці, справляють досить дивне враження. Плаття у дам знизу робиться дуже широким, руки повністю закриті рукавами, а волосся спускається на лоба буклями й на потилиці збирається в шиньйон і підтримується пишно прикрашеною шпилькою. Жінки низького прошарку гладенько розчісують волосся на верхній частині голови у проділ на дві сторони й опускають його на вуха природними пасмами чи зачісками завширшки з долоню».

«Під час наших екскурсій ми заходили до кількох покинутих будинків. Зазвичай всередині є дві кімнати у формі печі. Кухня — це окрема будівля, приєднана до будинку. Щоб опалювати кімнату взимку, місцеві користуються великою дірою під підлогою, у якій палять дрова, і від цього нагрівається все приміщення. Кожен будинок оточений парканом із сухого бамбука. Ці будинки зазвичай збудовані дуже щільно один до одного, а двори утворюють квадрати, між якими залишають маленькі провулки».

«Всередині будинок аж ніяк не відповідав смаку та охайності двору. Єдина кімната була темна і брудна, стіни та стеля були вкриті павутинням і кіптявою. Підлога була у виступах і западинах, як у деяких сільських хатинах, які я бачив на батьківщині, з калюжами там і сям. Вогнище було розташоване між двома великими котлами, глибоко вмурованими у грубу цегляну кладку, і щодо призначення цих посудин ми не мали жодних здогадок. На гарячому вугіллі вогнища лежала пара рибин... На стіні, навпроти… вогнища, на двох полицях було розставлено багато грубого глиняного посуду і два чи три круглі лискучі металеві казанки та сковорідки. Дах

був вкритий соломою, що лежала на каркасі з жердин, і його краї простягалися від стін більше ніж на ярд (90 см — прим.), водночас створюючи тінь над вузькою верандою перед будинком та захищаючи вікна від дощу, — а така обережність вкрай необхідна для збереження вікон, зроблених зі змащеного олією паперу, приклеєного на маленькі квадратні отвори в дерев’яній рамі. Стіни були побудовані з каміння та глини, дуже незграбно змішаних».

«Корейці мають звичай спати на підлозі в підбитому ватою одязі, користуючись дерев’яною колодою замість подушки. …Поки люди сплять на підлозі (тепла підлога ондоль — прим.), часто стається так, що підлога розжарюється до такої міри, що майже підсмажує їх, але безтурботні мешканці Чосен, здається, не заперечують проти обсмажування.

Навпаки, вони майже отримують задоволення від цього та, коли пропечуться добре з одного боку, повертаються на другий, щоб підсмажуватись рівномірно. Мене дуже дивувало те, як корейці це терплять, адже мені такі умови здалися вкрай незручними».

«Корейський дім, яким би він не виглядав неміцним, є справжньою фортецею. Він має власні традиції, і його мешканці утворюють справжнє окреме суспільство. Він керується патріархальними принципами й організований цілковито по-східному. Будинок чітко поділяється на дві частини: у передній мешкають чоловіки, а внутрішня призначена для жіночої статі. Яким би не був будинок маленьким, цього правила суворо дотримуються. Навіть якщо частини будинку іноді розділені лише паперовою перегородкою, її моральна сила настільки ж велика, як мури фортеці. Умовності сильніші за кам’яні стіни».

«Усі корейські будинки: і помешкання простих людей, і палаци королів будують за однаковим планом. Різниця лише в масштабі». «Корейці мають пристрасть до оточення свого житла безкінечними мурами, перетворюючи двір на справжній лабіринт. …Найкращі корейські будинки найбільше ізольовані, їхні принади можна роздивитися тільки при близькому огляді, пробравшись крізь незліченні ворота та проходи. Неможливо відійти й помилуватися будівлею зі сторони, як європейським будинком. Із вулиці не видно нічого, крім рівного ряду звичайних корейських стін, із вигляду котрих неможливо судити про те, що знаходиться всередині. Отже, у корейців не прийнято виставляти найкраще назовні».

Джерело 147

Реконструкція вулиці ХІХ ст. Етнографічний музей. Сеул ¹⁰¹

«Чон. Я іноді називаю чон «невидимими обіймами». Чон — це зв’язок, який існує між людьми, що з’єднує їхні долі. Якщо у вас є з кимось чон, то одного разу вам, можливо, доведеться дуже постаратися для цієї людини. Ви можете навіть відчути необхідність змінити або порушити правила, щоб допомогти цій людині.

Чон — це не просто дружба. Він може існувати між членами більших груп: корейці зобов’язані допомагати випускникам своєї школи, університету, жителям рідного міста або тим, з ким служили в одній військовій частині, через чон. Якби я був керівником компанії і кандидат на посаду закінчив би ту саму школу, що і я, я б сказав: «Який збіг!», і на цьому все. Але якби я був корейцем, то відчув би, що мушу взяти його на роботу.

Хан. Подібно чон, хан посідає центральне місце в самосвідомості корейців. Хан — це глибоке меланхолійне почуття, що виникає через тягар, якого неможливо позбутися. Можливо, ви відчували гніт когось могутнього; можливо, хтось з ваших близьких раптово помер; або, можливо, кохана вашого життя покинула вас. Ви нічого не можете з цим вдіяти, тому смиренно носите цей біль у собі весь залишок життя. Це і є хан.

Хин. Хин — це чиста радість. Це поняття не таке відоме, як хан, але я думаю, що воно має бути. Навіть на традиційних корейських похоронах надмірно споживали алкоголь, співали пісень тощо.

Якщо ви хочете «розвіяти» свій хан (хан-пурі) або просто трохи збожеволіти, Корея — чудове для цього місце. У Кореї кожний, молодий чи старий, багатий чи бідний, може напитися, по-дурному танцювати або співати на весь голос. Парк Тапголь у Сеулі часто сповнений пенсіонерів, які п’ють рисове вино і танцюють під стару корейську музику».

«Нунчі — це корейське слово, яке буквально перекладається як «вимірювання на око». Сутність цього слова полягає в умінні оцінювати думки і почуття інших людей, що дозволяє встановлювати гармонійні та довірливі взаємини з оточенням.

«У корейців є дуже високим показник боязні невизначеності — 85 зі 100. Проявляється вона в спланованості життя на багато років уперед, чітких законах і правилах, дуже високій мотивації до навчання і праці, відчутті незахищеності, пошуку стабільності, високому рівні невротизації суспільства та великій кількості самогубств.

За опитувальником М. Селігмана та К. Петерсона «Цінності у дії» (Values in Action), у корейців з 24 позитивних рис характеру порівняно з американцями та японцями найбільш вираженими виявились: 1) гнучкість мислення, широта поглядів (9); 2) любов до навчання (23); 3) хоробрість (22); 4) завзятість, наполегливість (17); 5) доброта (2, однаково з японцями); 6) соціальний інтелект (12); 7) справедливість, неупередженість (7, однаково з американцями); 8) лідерство (21); 9) вибачливість та милосердя (20, однаково з американцями, у японців — 19); 10) духовність, релігійність (24, однаково з японцями).

Риси, що виявилися найбільш притаманними саме корейцям: 1) гнучкість мислення, широта поглядів (9); 2) любов до навчання (23); 3) хоробрість (22); 4) завзятість, наполегливість (17); 5) соціальний інтелект (12); 6) лідерство (21). Корейські дослідники серед важливих особливостей корейського менталітету виділяють: кордоцентризм, колективізм, збереження обличчя, кмітливість, патріархальність та особливе ставлення до етикету.

Іноземці відзначали у корейців цікавість, гостинність, патріархальність, добродушність, лагідність, миролюбство, грамотність і розумові здібності».

«Основними рисами південнокорейської адміністративної культури є: 1) авторитарність, яка передбачає, що інтереси держави, начальства, влади стоять вище інтересів особистості; 2) ієрархічність, яка передбачає переважання вертикальних зв’язків над горизонтальними; 3) корпоративність відображає корейський термін «чіптанджуий», який традиційно перекладається як «колективізм», але насправді означає прагнення не стільки до об’єднання в єдине ціле, скільки до відокремлення невеликої групи від усього суспільства, поділу його за формулою «свої – чужі»; 4) персоналізм, або прагнення надавати перевагу неформальним відносинам перед формальними, що забарвлені особистими симпатіями та уподобаннями; 5) ритуалізація, тобто прихильність до традицій і прагнення робити все відповідно до них, надання підвищеного значення зовнішній формі; 6) нематеріалізм як надання переваги соціальному престижу, а не матеріальним цінностям, перевага моральних стимулів над матеріальними; 7) непричетність, або те, що Пек Ван Гі називає фаталізмом, а південнокорейські політологи вважають певним типом політичної культури, що проявляється в певній пасивності мас і тенденції ігнорувати ризики, покладатися більше на фортуну, ніж на активне планування майбутнього».

«До національних рис корейців належать, з одного боку, терплячість, дисциплінованість, працелюбність, оптимізм, наполегливість, а з другого — непоступливість

…Традиційна південнокорейська мораль високо ставить особисте спілкування, особистий контакт, без яких у країні неможливо розв’язати жодної проблеми. Саме тому корейці завжди наполягають на особистій зустрічі, навіть у тих випадках, коли, на ваш погляд, достатньо телефонної розмови. Якщо на прохання про зустріч ви не дали певної відповіді, не виключена можливість появи корейців у вашому офісі без попередньої домовленості, оскільки вони можуть сприйняти неоднозначну відповідь за готовність зустрітись

Корейці, як правило, люди відкриті, дуже ввічливі та добре виховані. Тому потрібно пам’ятати, що тепле ставлення до вас може і не означати, що вам пощастило дуже зацікавити ваших партнерів своїми пропозиціями. Може так статись, що вони просто проявляють ввічливість, і ви повинні відповісти тим самим.

До встановлення ділових стосунків корейці підходять інакше, ніж у країнах Заходу. Важко або майже неможливо налагодити контакт шляхом прямого звернення до південнокорейської фірми у письмовому вигляді. Бажана особиста зустріч, про яку краще за все домовлятися через посередника. Ваш посередник, що добре знайомий з вашими потенційними партнерами, представить вашу організацію, розповість про ваші пропозиції та про ваш особистий статус у фірмі.

Корейське суспільство суворо ієрархічне та досить авторитарне. Престиж людини залежить від посади та віку і заробляється часто нелегкою працею. Тому, якщо іноземець не виявить достатньої поваги до людей Кореї та їхніх традицій, його шанси на успіх знизяться. Отже, потрібно чітко уявляти собі співвідношення власного статусу зі статусом партнера. Визначенню цього будуть сприяти ваші візитні картки, в яких корейських бізнесменів зацікавлять не стільки ваше ім’я, скільки організація, у якій ви працюєте, та ваше місце в ній. Говорячи про імена, потрібно пам’ятати, що в корейців перше слово — це прізвище (найбільш розповсюджені: Кім, Лі, Пак, Цой, Хан, Нам, Чон, Сон), а два наступних — особисте ім’я.

Корейські бізнесмени вважаються досить наполегливими та агресивними у веденні переговорів. Традиційне виховання та мораль не завжди дозволяють перейти до проблеми, яку потрібно розв’язати. Як правило, переговори, особливо початкові, мають досить тривалу протокольну частину. Але, на відміну від представників японських компаній, корейці не схильні довго обговорювати другорядні моменти у бажанні забезпечити плавний перехід до головного питання. Для корейських бізнесменів характерні ясність і чіткість в окресленні проблем і шляхів їх розв’язання.

Корейці не звикли відкрито висловлювати незгоду з партнером, доводити його неправоту і того самого чекають від співбесідників. У спілкуванні з корейськими бізнесменами не варто вживати вислови: «треба подумати», «пропозиція потребує детального вивчення», «вирішити це питання буде не так просто», оскільки це сприймається ними не як готовність до тривалих зусиль щодо з’ясування можливостей реалізації ідеї, а як констатація її неприйнятності на цьому етапі. Вони не люблять заглядати далеко в майбутнє, їх більше цікавить, як правило, безпосередній результат їхніх зусиль

Корейці дуже уважно ставляться до стилю вбрання: для чоловіків — це завжди діловий костюм, найчастіше з білою сорочкою та краваткою спокійних тонів, для жінок у службовій обстановці виключено брюки. Не прийнято палити у присутності старших за віком і посадою».

«У Кореї не люблять цифру «4», тому що слово «четвертий» звучить так само, як слово «смерть». Корейці намагаються взагалі обходитися без цієї цифри. Наприклад, у багатьох багатоповерхових будинках країни четвертий поверх позначається буквою «F» (від англ. Floor — поверх)

Корейці в повсякденному житті сидять, їдять і сплять на підлозі. При вході в корейський будинок треба знімати взуття.

У присутності старших непристойно ходити з голими ногами.

Говорити про розорення навіть жартома — значить накликати на себе злий фатум.

Під час їжі не можна залишати палички в рисі, позаяк це асоціюється з похоронами.

Традиційна корейська мораль високо цінує особисте спілкування, без якого в Південній Кореї неможливо вирішити важливих питань.

При зустрічі чоловіків прийнято обмінюватися рукостисканнями. Жінки рукостисканнями не обмінюються.

Прямо в очі дивитися не варто. Грубістю вважається відкритий рот, тому, сміючись, прикривайте рот. Не сякайтеся на людях.

Проявляйте скромність, терпіння й повагу до старших.

Престиж у цій країні залежить від віку та посади».

«Український менталітет має такі риси: працьовитість, хазяйновитість, глибокий емоційний зв’язок з краєм, миролюбну вдачу, гостинність, турботу про родину, рішучість, хоробрість у справі захисту Батьківщини, індивідуалізм, інтровертивність, спрямованість на самовдосконалення, демократизм, толерантність, гіпертрофоване волелюбство, що межує з анархічністю, глибинну емоційність, стриманість, поєднання елегійних настроїв з нездоланним оптимізмом, розвинуту уяву, яка проявилась у народному мистецтві