«Політика знищення корейської нації розгорталася разом з пропагандою теорії спільних предків Японії та Кореї, згідно з якою Японія і Корея мають спільне коріння і є одним народом. Тому відповідно до політики «перетворення корейського народу на підданих імператора», корейці повинні були тіло і душу присвятити «священній війні». У всіх школах, підприємствах, селищах від народу вимагалося виголошувати «присягу підданих імператора» і проводити синтоїстські церемонії. Сім’ї змушували повісити в домівках священну табличку предка Японії богині Аматерасу й поклонятися їй. Після провокації Японсько-китайської війни в школах усіх рівнів було заборонено використання корейської мови. Також існувала навіть варварська практика, за якою лише тим, хто змінив ім’я на японський лад, дозволялося вступати до шкіл усіх рівнів, служити в адміністративних органах і отримувати харчові продукти та предмети побуту».

«Корейці особливо постраждали в питанні нерухомості. На підставі обіцянки Кореї надати всю землю, необхідну для військових операцій Японії, японці увійшли й захопили найціннішу власність в околицях найбільших міст Кореї. Протягом 1905 року не було такого поняття, як справедливість для корейців ні від приватних японців, ні від офіційних осіб. Військові взяли в руки вісім квадратних миль найціннішої землі поблизу Сеула просто для будівництва казарм і парадних майданчиків для дванадцяти тисяч людей, тоді як експерти стверджують, що однієї шістнадцятої цього простору було б достатньо. Цю землю не можна було купити на відкритому ринку за шість мільйонів доларів, але японці знали, що уряд не може заплатити відповідну ціну, тому дали двісті тисяч доларів, щоб покрити лише витрати на вивезення. І це все, на що корейці могли сподіватися. Найелементарніші закони прав людини та справедливості щоденно й щогодини топталися. Навряд чи було зроблено зусилля для проведення будь-якої реформи, яка б покращила становище корейського народу».

Освіта. З одного боку, японці сприяли розвитку освіти в Кореї. Однак освіта мала ознаки дискримінації. Так, школи для японських учнів у Кореї готували до вступу в університети, а школи для корейців орієнтували не на вищу освіту, а лише на підготовку кваліфікованих працівників. Існували певні окремі винятки щодо корейців, які вважалися талановитими й політично «безпечними». Їм дозволялося відвідувати університети в Японії. У Кореї не існувало жодного національного університету.

До 1930-х років освіта здійснювалася японською мовою. Усі корейські вчителі були зобов’язані вивчити японську мову, щоб надалі викладати нею»

Культура. У 1920-х рр. японці ще дозволяли прояви корейської культури, але з 1930-х рр. їхня позиція полягала в тому, що «корейці мають бути японцями». Усі ознаки окремішності корейської культури мали бути знищені.

У 1940 р. корейцям наказали відмовитися від корейських прізвищ, натомість узяти японські. Без цього діти не могли ходити до школи, а дорослі влаштуватися на роботу.

Поза законом опинилися традиційні корейські танці, зокрема танцювальна драма масок, позаяк у них часто висміювали владу

Корейці мали власний алфавіт — хангиль. Його теж заборонили. Усі документи писали японською мовою.

Японські археологи провели розкопки багатьох стародавніх пам’яток на території Кореї й вивезли корейські мистецькі та культурні скарби до Японії

Політика. Управління Кореєю здійснювали японські чиновники. Після смерті останнього корейського правителя кронпринц був змушений одружитися з японською принцесою, жити в Японії й лише зрідка навідувати батьківщину

Для демонстрації своєї зверхності японці встановили величезну будівлю в старому королівському палацовому комплексі одразу за в’їзною брамою. Вона домінувала над вулицями Сеула (пізніше там розташовувався Національний музей). у 1997 р. її знесли як болісне нагадування про японську окупацію.

Представників корейського руху за незалежність заарештували і стратили. Усіх корейських чиновників звільнили, їхні посади обійняли японські чиновники.

Суспільство. Теоретично корейці повинні були стати японцями, але існував подвійний стандарт у ставленні до корейців і японців. Корейцям не дозволяли відвідувати японські школи.

Японська влада заохочувала конфуціанські ідеали поваги до чоловічої влади та старших, однак із підозрою ставилася до будь-яких спроб покращити умови життя жінок.

Волонтерські організації, як-от бойскаути чи дівчата-скаути, перебували під наглядом японського уряду»

Найбільш дивовижною синтоїстською святинею в Сеулі є Храм тисячі сходинок, який був побудований у 1925 р. на примусові пожертви корейців. Донині використовується як міський парк.

Джерело 39

Плакат «Найсен іттай» (1937)

Найсен іттай — «внутрішні землі (тобто Японські острови) і Корея — єдині». Під цим гаслом колоніальна адміністрація проводила різні заходи, спрямовані на асиміляцію корейців, зокрема спортивні змагання.

«Ми, піддані Імператора, будемо вірно і віддано служити народу.

Ми, піддані Імператора, через довіру і любов співпрацюватимемо задля зміцнення нашої єдності.

Ми, імператорські піддані, будемо переносити труднощі і тренуватися для просування імператорського шляху».

«Йон Сіндок, чоловік, 1919 р.н., інженер-електрик, провінція Південний Чунчжун, інтерв’ю.

«У кожній родині були великі дискусії щодо того, погоджуватися чи чинити опір. Мій старший брат, який перебрав на себе торгівлю рисом, узагалі не змінив свого імені, бо мав справу переважно з іншими корейцями. Але ті, хто мав ходити до школи чи влаштовуватися на роботу, мусили придумати нові імена. Це була просто тактика перетворення корейців на японців. Вони не робили це наосліп. У них були дуже зловісні плани. Мета зміни імен, очевидно, полягала в тому, щоб ми звучали як японці, щоб молоде покоління не знало нічого, окрім нових імен, а їхнє мислення і ставлення стало японським. Це все було частиною їхнього довгострокового плану з ліквідації будь-яких залишків корейської свідомості»

Пак К. [анонімно], жінка, 1927 р. н., домогосподарка, інтерв’ю.

«Я не пам’ятаю, щоб японські вчителі змушували мене усвідомлювати, що я кореянка, а отже, відрізняюся від них. Я думаю, що мені промили мізки, щоб ототожнити себе з ними. О, ця гра розуму справді жахлива, вона настільки ефективна. Я так мало знаю про свою країну».