ВСТУП

Після анексії Кореї на всій території півострова був встановлений жорсткий (так званий «шабельний») режим. Після розгортання в Кореї «Руху 1 березня 1919 р.», японська влада змушена була пом’якшити режим і перейти до «культурного правління». Але на початку 30-х рр., на тлі розгортання агресивної зовнішньої політики, Японська імперія повертається до жорстких методів правління в Кореї

На окупованій території Японія намагалась поширити синтоїстську релігію та японську імперську ідеологію кокутай (2.1), просуваючи ідею особливої місії Японії та єдності японського і корейських народів. Тому політика колоніальної влади в галузі освіти, культури, у суспільних відносинах була спрямована на асиміляцію корейців (2.2), у галузі економіки, розвитку шляхів сполучення імперія сприяла обмеженій колоніальній модернізації (2.3).

Колоніальний період в історії Кореї залишив глибокий слід у різних сферах суспільного життя та історичній пам’яті корейського народу (2.4).

«Японська окупація загальмувала процес модернізації Кореї саме в той час, коли в країні розпочалися власні реформи. Деякі історики, які виправдовують японську політику в Кореї, стверджують, що за колоніальних часів було досягнуто значного прогресу в економічній та освітній системах Кореї, що японська окупація в довгостроковій перспективі була корисною для модернізації Кореї. Дійсно, впродовж 1910–1945 рр. спостерігався певний економічний прогрес. Однак головними отримувачами вигоди були японці та купка корейських колабораціоністів. Більшість корейського населення була доведена до стану зубожіння й неписьменності.

Японія керувала Кореєю через офіс генерал-губернатора, якого призначали з керівництва японської армії або флоту

На першому етапі окупації (1910–1919) корейці перебували під контролем драконівської жандармсько-поліцейської системи, яка позбавляла їх багатьох базових громадянських свобод. Жорсткий соціальний контроль зрештою призвів до масової загальнонаціональної демонстрації 1 березня 1919 р., відомої як «Рух першого березня». Це змусило японців дещо послабити жорстку хватку

Під час другого етапу колоніального правління (1919–1932) генерал-губернатор дозволив корейцям певну свободу поглядів і зібрань. На початку 1920-х років, наприклад, три корейські газети виходили народною мовою, а в 1927 році була створена корейська політична партія, до складу якої входили як праві, так і ліві націоналісти, Сін’ганхо (Товариство нової Кореї). Завдяки порівняно терпимому політичному клімату, навіть соціалісти уникли покарання за створення підпільної Корейської комуністичної партії в Сеулі в 1925 р. Саме в цей час відкривалися сучасні навчальні заклади. Серед них — Імператорський університет Кейджо (Сеул), спонсорований Японією, і корейські коледжі, що утримувалися коштом державного або приватного фінансування

Третій етап японського панування в Кореї (1932–1945) ознаменувався поверненням драконівського режиму. Японці безжально експлуатували корейські матеріальні й людські ресурси задля підтримки військових зусиль у Маньчжурії (після 1932 р.), материковому Китаї (після 1937 р.) і Тихоокеанському регіоні (після 1941 р.). Корейців змушували відмовитися від рідної мови, змінити імена на японські, вшановувати синтоїстські святині. Такі безжальні заходи спричинили національне піднесення»