«Корея звертається до Вільсона з проханням про свободу; «Королівство відлюдників», яке зараз перебуває під контролем Японії, сподівається на допомогу Версальської мирної конференції — як корейці бачать ситуацію у своїй країні»

Звернення до Паризької конференції

«Ваша Високоповажносте! Ми, корейці, вигнанці в Китаї, шанобливо, зі сльозами на очах, представляємо нашу справу американському міністру в Китаї і просимо його про допомогу від нашого імені. Після насильницького захоплення Кореї Японією корейський народ був майже винищений

Тепер, з милості Божої, війна в Європі закінчилася, і могутній монстр був знищений. Великий Президент Вашої країни, захищаючи права людини, проголосив, що народ має право на самовизначення.

З глибини своєї знедоленості корейський народ дивиться на нього зі щирою вдячністю і просить Вашу Високоповажність передати Вашому уряду нашу молитву, щоб Мирна конференція взялася за розв’язання проблеми поліпшення становища нашої безголосої нації, яка налічує двадцять мільйонів пригноблених людей.

1. Протягом чотирьох тисяч років після свого заснування корейці були незалежною нацією. Це підтверджується історією.

2. Королівство Корея протягом останніх кількасот років свого існування сплачувало данину Китаю місцевими продуктами, але Китай не втручався у внутрішнє управління країною, яка мала власну адміністрацію і була повністю незалежною.

3. Під приводом незалежності Кореї Японія розпочала війну з Китаєм у 1894 та 1895 роках. Симоносекський договір визнав незалежність Кореї, яку також визнали різні іноземні держави. Допомога Японії Кореї була лише приводом для пограбування Кореї

4. Знову в 1904 р., коли Японія вступила у війну з Росією, вона заявила, що війна ведеться за збереження незалежності Кореї

5. Японія раптово анексувала Корею в 1910 р., знехтувавши національною честю і порушивши договірні зобов’язання. Цей акт був повною зневагою всіх моральних принципів. Це було в епоху, коли сила перемагала, і жодна країна не висловила жодних заперечень чи жалю Кореї».

«Цим ми проголошуємо незалежність Кореї і свободу корейського народу. Ми оголошуємо про це народам світу, щоб продемонструвати принцип рівності людини, і ми передаємо це нашим нащадкам, щоб назавжди зберегти справедливе право нашого народу на самозбереження...

Уперше за свою кількатисячолітню історію наш народ протягом останніх десяти років страждає під чужим пануванням, тиранією і гнобленням, які є спадщиною давнини. Скільки нашого права на життя було пограбовано? Скільки було заборонено нашого духовного поступу?

Наскільки порушено нашу честь і гідність? І скільки ми втратили можливості зробити свій внесок у культурний прогрес світу без нового бачення і творчості?

Якщо ми хочемо заявити світові про наші минулі кривди, звільнитися від наших минулих страждань, усунути майбутні загрози, розвинути нашу національну гідність і благородство, виховати характер окремих громадян, уберегти наших дітей від ганьби, забезпечити повноцінне і щасливе життя нашим нащадкам, то наше перше невідкладне завдання — забезпечити незалежність народу...»

«Рух 1 березня зародився в сеульському парку Тапголь, який раніше називався Парком пагод, а зараз вважається оазою для людей похилого віку. Відразу за брамою праворуч стоїть величезний кам’яний пам’ятник, на якому викарбувано «Проголошення незалежності Кореї». Наприкінці прокламації з’являються імена 33 осіб з титулом «представники народу».

33 людини, чиї імена вказані на пам’ятнику, здалися в поліцію одразу після зачитування прокламації в сусідньому ресторані. Існують різні пояснення їхньої явки з повинною. Дехто каже, що вони здалися, щоб продемонструвати принцип ненасильства, який вони пропагували в прокламації.

Загалом за три місяці по всій Кореї відбулося 1 542 демонстрації. За оцінками, в них взяли участь 2 мільйони людей, або близько 10 відсотків усього населення країни на той час. Тоді корейці не мали свободи зібрань та об’єднань. Не було також засобів масової інформації, щоб донести волю народу.

Як рух за незалежність поширювався по всій країні, коли «представники народу» перебували під вартою в поліції? Шин Йонг Ха, провідний професор жіночого університету Іхве, стверджував, що релігійні організації та школи взяли на себе ініціативу, оскільки вони були єдиними суб’єктами, яким було дозволено проводити мітинги, не повідомляючи про це владу заздалегідь. За словами Шина, копії прокламації та корейські прапори Тхегукгі були заздалегідь поширені по всій країні шкільними вчителями, а також послідовниками чондоїзму, етнічної релігії Кореї, християнства і буддизму. Всі «представники народу», чиї імена фігурують у прокламації, також були релігійними лідерами».

Джерело 69

Масова демонстрація проти японської колоніальної політики в центрі Сеула (1919)

«Ю Гван Сун — дівчина з корейської християнської протестантської родини, студентка вищої жіночої школи, активна учасниця демонстрації 1 березня. 1 квітня 1919 р. організувала демонстрацію на ринку в рідному місті. Японські військові зброєю придушили виступ. Загинуло 19 осіб, серед яких були і батьки Ю. Дівчину було заарештовано і засуджено до ув’язнення в тюрмі Содемун, яка стала символом терору.

У 1920 р. після жорстоких катувань Ю Гван Сун померла, залишивши передсмертну записку: «Японія впаде. …Фізичний біль не зрівняється з болем втрати моєї нації. [...]

На початку квітня 1919 р. активісти руху 1 березня в Шанхаї, Сеулі та Владивостоці розпочали створення тимчасових органів влади незалежної Кореї: парламенту — Національної Ради Кореї та Тимчасового уряду на чолі з Лі Син Маном. Було прийнято Тимчасову Конституцію, за якою Корея проголошувалася демократичною республікою з офіційною назвою Велика Хан.

Ми, народ Кореї, ... ми організували Корейську Національну Раду і цим проголошуємо її світові.

Ми, народ Кореї, маємо більш ніж сорокадвохсотлітню історію як самоврядної та окремої держави, особливої творчої цивілізації, та є миролюбною нацією...

Світ знає, що Японія порушила присяжні договори минулого і позбавляє нас права на існування... Ця Рада з усією серйозністю вимагає від уряду Японії якнайшвидше відмовитися від нелюдської політики агресії і твердо охороняти триєдиний зв’язок Далекого Сходу і надалі належним чином застерігати народ Японії

Невже совість людства буде спокійно спостерігати за жорстокими звірствами, яких завдає нам варварська військова сила Японії за наші дії в ім’я прав на життя, заснованих на цивілізації?... Якщо Японія не покається і не виправить свої помилки, наша нація буде змушена вжити рішучих заходів, до останньої людини й останньої хвилини, які забезпечать повну незалежність Кореї... З нашою максимальною відданістю найкращою працею ми вимагаємо перед світом нашої національної незалежності й расової автономії».

«Тимчасовий уряд у Шанхаї має історичне значення як перший в історії Кореї республіканський уряд, утворений на тлі бажань всього народу одразу після руху 1 березня. У момент руйнування держави Корея називалася Великою імперією Хан (Техан Чеґук), і було чимало прихильників реставрації монархії, але прийняття Тимчасовим урядом назви держави «Республіка Корея» (Велика Республіка Хан, Дехан Мінгук) означало, що в процесі національного руху розвинулася свідомість всіх співвітчизників і діаспор. Також Тимчасовий уряд має значення як союзна організація правих і лівих сил, у якій активну участь брали Лі Донкві та інші перші соціалісти».