Автор цитує статтю С. Аносова «Необхідність вирішення корейського питання» в газеті «Червоний прапор» (лютий 1927 р.).

«Старі звичаї ще не скоро будуть ліквідовані. Багато людей досі розглядають корейців [як об’єкт для] експлуатації; як робочу силу, яку можна вигідно експлуатувати. Майбутній економічний розвиток регіону немислимий без активної участі корейців. Ми не можемо продовжувати русифікаторську політику царизму так, ніби [вона] природна. Але ми можемо і повинні совєтизувати корейців, створюючи для них необхідні умови [совєтського життя]. ...У віддалених місцях краю, де російські поселенці абсолютно безпорадні, де економіка не може залежати від здачі землі в оренду, а придатна лише техніка збирання зернових і рису, там корейці незамінні»

«До середини 1930-х рр. головною лінією у совєтській риториці щодо Кореї було співчуття до колоніальної долі корейців і солідарність з їхніми антиколоніальними зусиллями, а не просто продовження царської риторики про доброзичливих великоросійських «батьків» та їхніх корейських «дітей» в інших термінах. Деякі з совєтських письменників, які залишили описи колоніальної Кореї, належали до єврейської меншини, яку тривалий час переслідував царизм і яка природно була чутливою до будь-яких проявів російського шовінізму. Популярний російський письменник єврейського походження Макс Поляновський (1901–1977), який відвідав Пусан на борту радянського корабля в 1934–1935 рр., протиставляв важке становище колоніальної Кореї, де знедолені й голодні селяни були змушені продавати своїх дочок у японські борделі і навіть не могли собі дозволити, щоб їхніх дітей навчали корейської мови в школі, корейським селам у совєтській Приморській області з їхніми відносно заможними механізованими корейськими колгоспами, корейськими національними районами і школами з корейською мовою викладання. Корейці, отримавши шанс самостійно здійснити совєтську революцію, могли б, на думку Поляновського, легко вирішити свої власні проблеми».

«В цій галузі радянське будівництво має перед собою наслідки царської політики, що збудована була на розкладі трудового населення; в цій політиці ролю знаряддя для пригноблення відігравали пересельці, а ролю страждальницьку — трудящі корейці.

Корейське селянство майже не мало землі і було засуджене на роллю довічних батраків і орендарів — половинщиків у багатого селянства та козаків. Більшість із них до того десятками років числилися «чужоземцями», хоч жили і працювали в межах росії. Шкіл у корейців не було зовсім ніяких. Тому відносно корейців питання радянського національно-культурного розвитку щільно зв’язані з цілим рядом нагальних питань економічного, правового і культурного характеру: постало

питання про прийом у громадянство тих корейців, що фактично є громадяни наші, про наділення землею, про норми землекористування, вважаючи на те, що корейська польова культура вища і прибутком вища за русько-українську, про освіту, школу, побутово-релігійні звички та забобони, про становище корейської жінки, що в ньому побутові народні звичаї корейців розходяться з радянським законодавством, і багато інших питань невідкладного характеру. Питання ці, з другого боку, зв’язані з інтересами багатіїв, «стодесятинників», що з наділенням землею корейської бідноти позбавляються маси голодних і дешевих наймитів та половинщиків-орендарів».

«У 1920-і роки становище корейців у росії мало змінилося порівняно з дореволюційним періодом. Більшість, як і раніше, орендувала наділи в російських селян, а інші страждали від безземелля. Нова влада намагалася вирішити питання по-революційному, тобто відняти землю в тих, у кого вона є, і віддати тим, у кого її немає. У 1923 році влада вирішила передати корейцям ділянки, які ті орендували у російських селян. Селянство відповіло зганянням корейців із землі й погромами. Багато корейців, що боялися не дожити до наділення землею, втекли до Китаю. До того ж росіяни, побоюючись відчужень, перестали здавати ґрунти корейцям в оренду, в результаті над багато ким із переселенців нависла загроза голодної смерті. Проте більшовики, котрі вміли як ніхто інший доводити експропріацію до кінця, відібрали землі й роздали корейцям, що не додало популярності ні тим, ні іншим.