«Вперше питання про опіку над Кореєю було порушено в Білому домі на неофіційній зустрічі президента США Ф. Рузвельта з міністром закордонних справ Великої Британії Е. Іденом. Далі, вже на офіційному рівні, це питання порушується на Каїрській конференції союзних держав 1943 р., у якій брали участь США, Велика Британія і гомінданівський Китай. У прийнятій декларації говорилося, що «три вищеназвані великі держави, беручи до уваги рабське становище корейського народу, сповнені рішучості надати Кореї свободу і незалежність в належний для того час» […]. Після підтвердження декларації у червні 1945 р. на Потсдамській зустрічі союзних держав до Каїрської декларації приєднався і Радянський Союз

Таким чином, без згоди корейського народу великі держави вирішили, що необхідно підготувати корейський народ до самоуправління, а відтак бажано організувати для Кореї «щось на зразок міжнародної адміністрації чи опіки, яка б діяла доти, доки корейці самі матимуть змогу управляти власною державою»

Ще під час підготовки Ялтинської конференції президент США Ф. Рузвельт хоч і не офіційно, але недвозначно висловився за встановлення опіки над Кореєю, пославшись на досвід Філіппін, де США визначили 50-річний термін підготовки філіппінського народу до самоуправління. Потім Ф. Рузвельт додав, що, на його думку, «для Кореї може бути встановлено перехідний період тривалістю у 20–30 років» […]. Й. Сталін дав згоду на встановлення опіки над Кореєю, хоча й запропонував визначити «більш короткий термін».

«Здавалося, що це був великий день для Кореї і кульмінація всього, про що ми мріяли й на що сподівалися, коли на Каїрській конференції світу було зроблено чітке оголошення про те, що в умовах миру Корея буде вільною. Останнім часом поширюються тривожні повідомлення про подальші плани росії щодо Кореї. Для росії позбавити Корею справжньої незалежності шляхом створення будь-якого маріонеткового уряду було б бездушною зрадою святої справи, за яку гинуть наші хлопці, за яку мій власний зять віддав своє життя в жовтні минулого року в Голландії».