Лі Син Ман народився в провінції Хванхе, Чосон, навчався в американській протестантській школі, там прийняв християнство. Він став активістом антияпонського руху, за свою діяльність у 1899 р. був ув’язнений прояпонським урядом Кореї.

Після звільнення в 1904 р. він переїхав до США, де здобув освіту в американських університетах і познайомився з президентом Теодором Рузвельтом. Після короткого повернення до Кореї у 1910–1912 рр. він переїхав на Гаваї у 1913 р. Після придушення японцями Руху 1 березня у 1919 р. Лі приєднався до правого корейського Тимчасового уряду у вигнанні в Шанхаї. З 1918 по 1924 р. він був першим президентом Тимчасового уряду Кореї, доки йому не оголосили недовіру в 1925 р. Повернувшись до Сполучених Штатів, виступав за незалежність Кореї та збирав кошти для її здобуття. У 1939 р. переїхав до Вашингтону, округ Колумбія. У 1945 р. американські військові повернули його до контрольованої США Кореї, а 20 липня 1948 р. Національна асамблея обрала його першим президентом Республіки Корея, поклавши початок Першій Республіці Корея.

На посаді президента Лі продовжував дотримуватися жорстких антикомуністичних і проамериканських поглядів, які характеризувалибільшу частину його попередньої політичної кар’єри. На початку президентства його уряд придушив комуністичне повстання на острові Чеджу, а проти підозрюваних у симпатіях до комуністів були вчинені масові вбивства, в результаті яких загинуло щонайменше 100 000 людей.

«Для Лі Син Мана «революційна воля» захистити себе і свою країну від іноземного вторгнення становила сутність незалежності. Сполучені Штати, які досягли своєї незалежності від Великої Британії великою ціною, виявилися гарним джерелом натхнення. Однак американська війна за незалежність і «дорогоцінна свобода, здобута в результаті революційної війни», не були власністю Сполучених Штатів через якусь расову перевагу. Тут Лі стверджував, що досягнення Сполученими Штатами незалежності стало можливим завдяки тому, що вони володіли мисленням, прагненням до незалежності й насамперед «релігією», необхідною для її здобуття.

Це — релігія, яка випливає з думок людей і відіграє вирішальну роль у формуванні їхнього світогляду.

«Релігія англосаксів, християнство, може похвалитися системою навчання, яка надає боротьбі за свободу великого значення. На відміну від традиційних релігій Чосон, зокрема конфуціанства, християнство ґрунтується на принципі, що всі люди рівні перед Богом, і показує, як люди можуть стати по-справжньому вільними, покінчивши зі злими звичаями, дурними звичками і гріхом. Система конфуціанського вчення ґрунтується на вірі в те, що правитель мусить керувати державою доброчесно.

Тим часом народ не має іншого вибору, окрім як чекати на провидіння у випадках, коли правитель править недоброчесно» (Лі Син Ман).

«Я твердо вірю в ідеологію єдиної нації. Національна політика цієї новонародженої країни повинна базуватися на ідеології єдиної нації

Ідеологія єдиної нації складалася з чотирьох принципів:

1. Відкинути становість і походження та сприяти рівним правам, «об’єднатися як одна нація під єдиним законом однієї держави».

2. Пожинати плоди ринку, заснованого на співпраці між землевласниками, капіталом і робочою силою.

3. Встановлення рівності між статями та національної єдності.

4. Ліквідація класового поділу та регіоналізму (фракційності)» (Лі Син Ман)».

«Демократичні реформи Північної Кореї є надихаючим прикладом для народів багатьох східних країн, які прагнуть до свободи та демократії.

Аграрна реформа поклала край феодальним відносинам у землеволодінні та заклала основу для демократичного розвитку Кореї. У Північній Кореї хлібороби стали власниками землі, а поміщики та система орендарів зникли раз і назавжди

У Північній Кореї селяни стали працювати на власній землі та розпоряджатися своїм врожаєм для поліпшення власного життя та розширення виробництва після сплати державі сільськогосподарського податку у 25 %. Сільськогосподарський податок у натуральній формі, що сплачується державі, використовується не для задоволення і збагачення експлуататорів, як було в минулому, а для розвитку національної економіки в цілому.

Впровадження демократичного трудового законодавства звільнило фабричних та офісних працівників від важкої, примусової, колоніальної праці та забезпечило їм основні права на працю та життя.

Націоналізація промисловості перетворила промислові підприємства, опору корейської економіки, що належали японським імперіалістам і зрадникам нації, у власність народу, зруйнувала імперіалістичну експлуатацію та заклала економічну основу для побудови незалежної, суверенної держави. Крім того, Закон про рівність звільнив жінок у Північній Кореї від тисячолітнього приниження та жорстокого поводження, а також подвійного та потрійного гноблення».

«Однак багато труднощів лежать на шляху демократичного будівництва країни, і наша боротьба дуже важка і складна. Це пов’язано з тим, що в Південній Кореї перебуває агресивна армія американського імперіалізму, яка прагне знову перетворити нашу країну на колонію, і тому, що безкарно орудує банда запроданців, які стали її лакеями і намагаються знову продати Корею імперіалізму як колонію».

«Найважливішим завданням, що стоїть сьогодні перед корейським народом, є якнайшвидше подолання антинародної та реакційної лінії, що проводиться в Південній Кореї, проведення глибоких демократичних реформ у Південній Кореї, як це було зроблено в Північній Кореї, і тим самим побудова нової, єдиної, незалежної й демократичної Кореї».

«14 листопада ООН ухвалила план створення корейського уряду шляхом загальних виборів, які мали відбутися на Півночі та Півдні під її наглядом. Однак Совєтський Союз виступив проти цього плану, заявивши, що він несправедливий щодо

Півночі, оскільки населення Півдня набагато більше. У березні 1948 р. комітет ООН ухвалив рішення провести вибори лише на Півдні. Врешті-решт, 10 травня 1948 р. в Південній Кореї відбулися загальні вибори, на яких було сформовано Конституційну асамблею. Ця перша асамблея назвала країну Республікою Корея і створила конституцію. Про створення уряду було оголошено 15 серпня 1948 р., президентом став Лі Син Ман.

Північна Корея критикувала резолюцію ООН про проведення загальних виборів виключно на Півдні й наполягала на створенні єдиного уряду. Однак Північ також докладала зусиль для створення незалежної країни, створивши Корейську народну армію в лютому 1948 р. і обравши Верховні народні збори на загальних виборах у вересні 1948 р. Заснування Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР) було оголошено світові 9 вересня 1948 р., а Кім Ір Сен став її першим обраним прем’єр-міністром. Усе це унеможливило рух за створення єдиної країни, і на Півночі та Півдні були створені окремі уряди, які були взаємно ворожими та політично протилежними».

«Кім Ір Сен: Корейський уряд розуміє, що без подальшої економічної та культурної допомоги з боку Совєтського Союзу КНДР буде важко відновлювати й розвивати національну економіку й культуру. Необхідна допомога Радянського Союзу для подальшого розвитку корейської економіки і культури

Сталін: Яка допомога?

Кім Ір Сен: Економіка й культура.

Сталін: Що саме потрібно?

Кім Ір Сен: Ми затвердили дворічний план відновлення та розвитку національної економіки. Нам потрібна економічна допомога, щоб виконати цей план і зміцнити основу економіки. Потрібні машини, обладнання та запчастини для промисловості, зв’язку, транспорту та ін. галузей народного господарства. Потрібна також технічна допомога: відряджання совєтських спеціалістів до Кореї, складання проєктів будівництва нових об’єктів (фабрик і заводів), проведення геологорозвідувальних робіт.

Сталін: Добре. На яку суму потрібен кредит?

Кім Ір Сен: Від 40 до 50 мільйонів доларів США

Сталін: Добре, а що ще?

Кім Ір Сен: Культурні зв’язки з СССР. Є надія, наприклад, що совєтські викладачі можуть бути направлені до Кореї для роботи в корейських вищих навчальних закладах, що корейські студенти можуть бути направлені до Совєтського Союзу для навчання… щоб навчальні програми та література для вищих навчальних закладів і технічних училищ могли надсилатися до Кореї та щоб відбувався обмін діячами культури та мистецтва».

Сталін: Це можна зробити».

«10 травня 1948 року люди вишикувалися в довжелезні черги, щоб зробити те, про що раніше лише чули: обирати урядовців на загальнонаціональних виборах. Ці виборці обирали законодавців до Національних зборів, які мали б розробити конституцію, та новий уряд для Південної Кореї. Те, що ця нова держава з’явиться через три роки після закінчення японського колоніального панування і що її юрисдикція поширюватиметься лише на половину півострова, відображало складні обставини, що призвели до цієї знаменної події. Радість, якою зустріли визволення влітку 1945 р., швидко змінилася похмурим усвідомленням того, що свобода від Японії не означає свободу від іноземного панування. Дійсно, поділ півострова на окремі північну і південну окупаційні зони, очолювані відповідно Совєтським Союзом і Сполученими Штатами, перетворив півострів на перший азійський театр нового суперництва між цими союзниками в Другій світовій війні: холодної війни.

Для корейців південної зони американська окупація принесла б більші політичні та економічні свободи порівняно з японським колоніальним періодом, але майже так само придушила б їхні прагнення до національної автономії».