«Самюел Яскілка народився 15 грудня 1919 р. в Ансонії, штат Коннектикут, у родині американців українського походження. [...]

Під час Другої світової війни Яскілка служив на борту американського есмінця «Принстон».

У вересні 1949 р. Яскілка приєднався до 1-ї дивізії морської піхоти і згодом вирушив разом з дивізією до Кореї, де послідовно виконував обов’язки командира батальйону та командира роти «Е» 2-го батальйону 5-ї дивізії морської піхоти. Він очолив першу хвилю морських піхотинців на Червоному пляжі 15 вересня 1950 р. під час вторгнення в Інчхон, Пусанський периметр, як командир роти «Е» 2 / 5. За героїзм у боях в Кореї він отримав дві нагороди — Срібну зірку та Бронзову зірку з бойовим знаком «V». У січні 1951 р. йому було присвоєно звання майора.

Закінчив службу у 1978 р. у званні генерала. Помер у 2012 р. Похований на Арлінгтонському національному цвинтарі».

Яскілка, капітан Самюел (USMC)
Штаб, Армія США в Кореї
Генеральний наказ № 423 — 11 червня 1951 р.
Президент Сполучених Штатів Америки із задоволенням вручає медаль «Бронзова зірка» з бойовим знаком «V» (армійська нагорода) капітану Семюелу Яскілці (MCSN: 0-13973), морська піхота США, за героїзм, проявлений під час служби у складі 5-го батальйону морської піхоти 1-ї тимчасової бригади морської піхоти в боях проти ворога в період з 17 серпня по 6 вересня 1950 р. Капітан Яскілка, перебуваючи на посаді командира роти «D» під час 1-ї та 2-ї битв на річці Нактонг, продемонстрував видатні лідерські якості, високі професійні здібності та наполегливість у досягненні мети. Він мужньо повів свою роту на штурм ворожих позицій і завдяки його натхненному керівництву його рота змогла в обох випадках здобути рішучу перемогу над ворогом. Його героїчні дії та непохитна відданість обов’язку постійно надихали його роту на ще більші зусилля та зробили значний внесок в успіх, досягнутий його батальйоном. Особиста хоробрість і рішучість капітана Яскілки роблять велику честь йому самому і Військово-морській службі США».

«З далекої Кореї шлемо привіт «Свободі»! Ми в Кореї, вірні сини українського народу і члени американської військової сили, боремось за правду і волю всіх поневолених народів світу, а в цьому допомагають нам та скріплюють нашу віру в перемогу слова правди, які вичитуємо та другим переповідаємо з щоденника «Свобода»! Корея, 24 жовтня 1952. За всіх: Остап Страмецький».

Лист супроводжується фотографією чотирьох солдатів з підписом: «Українці в Кореї. — Звено українців, членів розвідної сотні «Рекон». З права до ліва: Василь Бирнгард, Іван Бура, Василь Футала і О. Страмецький.

«19 липня у битві за місто Теджон загинув рядовий 1-го класу Майк Дутчак; 27 липня при розгромі 3-го батальйону 29-го піхотного полку у засідці біля Хадону зник безвісти член УНС рядовий Пол Шаффрон (Шаврон?) — як згодом стало відомо, він потрапив у полон та восени був убитий; 12 серпня у боях на Пусанському периметрі біля Тегу загинув рядовий 1-го класу Іван Токарчук, у цьому ж районі 16 серпня зник безвісти рядовий Богдан Юрків».

«Восени 1950 року капрал Юрій Граб служив у роті «Айтем» 3-го батальйону 187-ї повітряно-десантної полкової бойової групи. Він писав своєму двоюрідному брату, що йому однаково, з якими комуністами воювати — російськими чи корейськими, аби це були комуністи. 20 жовтня батальйон Граба брав участь у повітряному десанті зі 113 транспортних літаків на північ від Пхеньяну, до якого вже підійшли війська ООН. Метою операції було відрізати шлях відступу комуністичним військам зі столиці, а також врятувати військовополонених, яких евакуювали залізницею

Капрал Граб був вбитий, коли прикривав вогнем своїх товаришів. Похований на українському католицькому кладовищі Святої Марії в ЕлкінсПарк, Пенсільванія».

«Джон та Стівен Логойди були у ВПС під час Корейської війни. 16-та ескадрилья 51-ї групи винищувачів-перехоплювачів базувалась у південнокорейському Сувоні, і звідти 1-й лейтенант Джон Логойда вилітав на бойові завдання. Життя його обірвала авіаційна пригода у перший день 1952 року.

Коли він повертався з тривалого патрулювання над Північною Кореєю на залишках пального, при заході на посадку у його винищувача F-86 «Сейбр» частково не вийшло шасі. Він пішов на друге коло, і саме тоді у літака зупинився двигун. Логойда не встиг катапультуватись або зробив це невдало»

«Джеральд «Джеррі» Пригода загинув від вибуху гранати під час сутички з противником у звичайний день 16 червня 1952 року, коли «на корейському фронті без змін». Це на рідкість очевидний випадок: батьки походять з українських земель Австро-Угорщини, члени УНС (син вступити не встиг), короткий некролог у «Свободі».

«Вночі 1 лютого 1953 року півтори сотні китайців спробували захопити аванпост «Геді». Морські піхотинці зуміли відбити обидві атаки. Втрати противника оцінювались у 80 вояків вбитими та пораненими, власні — шість вбитих та біля тридцяти поранених. Серед втрат був рядовий 1-го класу Петро Білецький»

«У ході операції «Ріппер» (наступ ООН на Сеул у березні 1951 року) канадці за підтримки американської авіації та новозеландської артилерії в результаті важкого штурму захопили висоту 532. Вільяма Лапку було вбито 8 березня наприкінці штурму або ж відразу після нього. Його товариш Рональд Бургон згадував, як півгодини стримував кровотечію з перебитої під час обстрілу яремної віни, поки несли Лапку до медпункту, але зрештою він помер при евакуації до шпиталю».

«Юрій Коломиєць (1930, Коломийці, Кобеляцький район — 2017, Чикаго) — український поет, один із відомих членів Нью-Йоркської групи. Член Національної спілки письменників України. Заступник голови ОУП «Слово» (з 1990)…

З 1943 року — в еміграції. Після Другої світової війни перебував спершу в Західній Німеччині, а від 1947 року жив у Бельгії, в місті Льєж. … Переїхав у 1952 році до США, оселився у Чикаго. Після переїзду до США закінчив технічну освіту в Чикаго, де працював інженером. У 1952–1955 роках перебував у Кореї в лавах американської армії. У шістдесятих роках дебютував на сторінках «Нових поезій». У 1984 році нагороджений Премією Антоновичів за свою другу збірку «Білі теми».