«Лі Син Ман був надзвичайно незалежним, запальним, і з ним іноді було важко мати справу. Державний секретар США Джон Фостер Даллес називав його «майстром ухиляння», президент Дуайт Ейзенхауер — «шантажистом», Джон Муччіо, посол США в Південній Кореї після Корейської війни, писав про те, як важко було мати справу з Лі, коли в нього був один з його «пінних припадків» люті.

Правління Лі як президента новоствореної проамериканської держави на Півдні характеризувалося болісно повільним економічним зростанням, нестримною фінансовою корупцією та політичним кумівством. Політична опозиція безжально придушувалася. І, як показують масові вбивства, насильство Лі проти опонентів — як реальних, так і уявних — часто було свавільним».

«Чутки про масові фальсифікації на виборах викликали антиурядові демонстрації, але вирішальна іскра, яка перетворила міські заворушення на революцію, спалахнула в невеликому портовому місті на півдні півострова».

«Демонстрації в Масані, очолювані учнями середніх і старших класів, призвели до жорстоких зіткнень з поліцією і правими головорізами, найнятими режимом Лі Син Мана для розгону страйків і придушення протестів. Виявлення в гавані Масан тіла старшокласника Кім Чу Їля з балончиком сльозогінного газу, вставленим в очну ямку, спричинило хвилю громадського обурення. За одну ніч кількість демонстрацій подвоїлася. Під час одного протесту 19 квітня понад 100 000 студентів і старшокласників зіткнулися з поліцією, яка відкрила вогонь бойовими патронами, в результаті чого на вулиці було вбито понад 100 осіб. Зіткнувшись з такою жорстокістю, демонстрації з кожним днем зростали, безлад посилювався, і, коли поліція і головорізи Лі Син Мана не змогли втримати порядок, президент закликав армію для придушення інакомислення. Як колись стверджував більшовик Троцький, доля кожної революції залежить не від рівня революційного бродіння, а від лояльності збройних сил держави. У цьому випадку збройні сили Республіки Корея стали на бік молоді й відмовилися втручатися. Було ще одне важливе втручання, яке визначило результат революції. Посол США Муччо закликав Лі Син Мана зупинитися й підкоритися волі народу. Не маючи підтримки ані армії, ані головних міжнародних прихильників режиму — США, Лі втік у вигнання на Гаваї разом зі своєю австрійською дружиною Франческою. Там він помер через п’ять років»

«Конституція 1948 р. встановила систему, за якої президент обирався Національними зборами. Перша поправка 1952 р. була прийнята за часів Лі Син Мана й запровадила пряме обрання президента і двопалатний парламент, попри попередні на попередні пропозиції щодо створення парламентської системи. Лі Син Ман був переобраний наступного року. Згодом, у листопаді 1954 р., Лі Син Ман вніс поправки до конституції, щоб зняти обмеження на термін повноважень і дозволити йому балотуватися знову, після математичних маневрів, де необхідна більшість у 2/3 була наближена до цілого числа, найближчого до точної цифри. У точних цифрах більшість у 2/3 означала підтримку 135,33 члена парламенту з 203. Поправка отримала лише 135 голосів. ...Необмежений термін президентства в цій суперечливій поправці мав стосуватися лише першого президента Республіки.

Після народних протестів і студентської революції у відповідь на сфальсифіковані вибори 1960 р., які врешті-решт призвели до відставки Лі Син Мана, у червні 1960 р. до конституції були внесені поправки, які запровадили парламентську систему правління, утворивши Другу Корейську Республіку. За цим прийняли ще одну поправку в листопаді 1960 р. як відповідь на народні

протести проти каральних заходів, яке дозволила застосовувати покарання заднім числом до осіб, винних у порушеннях на виборах, корупції та привласненні державної власності — під загальним визначенням «антидемократичних» дій».

П’ята поправка до конституції у грудні 1962 р. поклала початок Третій республіці. Новостворений уряд виявився нездатним втримувати владу після відходу сильної людини Лі Син Мана. Це призвело до військового перевороту на чолі з Пак Чон Хі в грудні 1962 р. Військова хунта розпустила парламент. Хоча конституція теоретично продовжувала діяти, закон про надзвичайний стан мав переважну силу. Правляча хунта створила комітет для розробки нової конституції. Громадські слухання та панельні дискусії були проведені по всій країні, а їхні результати були передані до Вищої військової ради для остаточного розгляду перед тим, як проєкт Конституції був винесений на референдум. Президентська система була збережена в новій Конституції. Символічне залучення громадськості до процесу розробки проєкту було спрямоване на протидію поширеним скаргам на те, що режим був диктаторським і користувався незначною підтримкою населення».