і вирізнялися своєю суворою мораллю. Саме вони стали головним кістяком перевороту 1961 р. Армію вони вважали надкласовою і понадпартійною силою, здатною кардинально змінити стан справ у країні, а офіцерську етику, сформовану під впливом бусідо, — тим набором моральних принципів, сповідуючи які країна прийде до процвітання. Пак Чон Хі належав до такого типу людей, але вже був у званні генерала, яке він одержав під час Корейської війни (командував дивізією), а на момент перевороту 1961 року вже був заступником командувача армії. Запрошений до кола організаторів заколоту (а це було майже 250 офіцерів), він, як старший за званням і вже дуже авторитетний генерал, став одним із лідерів перевороту….

Кажуть, що американці знали про підготовку заколоту, але не робили нічого для порятунку законного уряду. До влади прийшов Військовореволюційний комітет, у якому Пак Чон Хі був заступником голови. У липні 1961-го він очолив комітет.

Однак, навіть ставши диктатором, а через пару років — законно обраним президентом країни, Пак Чон Хі залишився суворо аскетично людиною. Його батьки були селянами, вони залишились у селі, а сам генерал Пак, бувши вже президентом, приїздив до них й обробляв свій клаптик землі. Його аскетизм у їжі доходив до того, що він їв не просто рис, а мішав його із просом. Він був зовсім нехаризматичною людиною, складним у спілкуванні і неконтактним. […]

Стиль правління Військового комітету був по-військовому блискавичним, порядок був наведений за лічені тижні та місяці. Лідери організованого криміналу були заарештовані та демонстративно проведені вулицями Сеула. Організатори сфальшованих виборів 1960 р. були покарані смертною карою. Незаконно набуте майно політиків і чиновників було негайно повністю конфісковане. Три десятки найвищих посадовців були віддані під суд за незаконне збагачення. За три місяці були заарештовані, звільнені або примусово відправлені на пенсію 17 тисяч цивільних чиновників і 2 тисячі військових. Зауважу, що, попри всі ці суворі методи, корупція зберігалася до кінця правління Пак Чон Хі і була постійною підставою для закидів з боку опозиції.

У 1963 р. під внутрішнім і зовнішнім тиском Пак погодився на проведення президентських виборів, які пройшли чесно і які він виграв з відривом усього 1,5 %. Напередодні виборів він пішов з армії у відставку, тому балотувався вже як цивільна людина. Але вже наступні вибори 1967 р. Пак Чон Хі виграв із перевагою понад 10 %, бо економічне зростання було вже всім очевидне, а особиста скромність і чесність Пака були загальновизнані.

1963 р. ВВП Південної Кореї зріс на 9 %. На такому середньому рівні зростання трималося всі роки перебування Пак Чон Хі при владі, коливання були в межах від 6 % до 14 % річних. За 10 років ВВП потроївся. Якщо 1961 р. американська допомога становила 50 % держбюджету, то 1971-го вона припинилася зовсім. На момент приходу Пака до влади за межею бідності жила майже половина населення Південної Кореї, а 1980 р. таких було не більше ніж 10 %».

Джерело 28

Офіційний портрет Пак Чон Хі ¹³

«З мемуарів І Тонг Вон, начальника штабу (1962–1964) і міністра закордонних справ (1964–1966)

«І: Ваша Високоповажносте, будь ласка, не хвилюйтеся! З цього буде вихід. Подивіться на Велику Британію! Як і в нас, її географічний розмір невеликий, а запаси ресурсів бідні. Але вони завоювали світ.

Пак: Чому ми повинні вчитися в такої далекої країни, як Великобританія? Нам є чому повчитися в Японії, яка знаходиться поруч з нами»

Соціолог Ко Йонг Бок пише: «Чи був [Пак] націоналістом? Того факту, що він був сином бідного фермера й зазнав національної дискримінації за часів японського колоніалізму, цілком достатньо, щоб вважати його націоналістом. Жорстоке поводження з Паком з боку американської військової влади під час його військової кар’єри і відкритий тиск американського уряду під час військового перевороту могли породити в ньому націоналістичні настрої. У світлі всього цього здається цілком природним, що він прийняв націоналістичну демократію як свою революційну ідеологію. Але коли він зрозумів, що націоналістичний шлях до індустріалізації має суттєві перешкоди, його націоналізм відступив, і він врешті-решт обрав залежний капіталістичний шлях до індустріалізації.

Корпоративне врядування стало однією з головних тем у промовах і працях Пака наприкінці 1970-х років: «Ми відрізняємося від Заходу, який протиставляє людину державі. Для нас людина і країна [в цілому] є невіддільними частинами гармонійного порядку... Наша історія рясніє добрими прикладами національних героїв, які жертвували особистими інтересами заради національних інтересів... Це потенційна сила нашої нації, яка керувала нашою історією».

Пак також визначив мету модернізації як «реконструкцію здорової демократії». Під цим він мав на увазі побудову системи політичного правління, яка б відповідала історичним умовам Південної Кореї:

«Історія запозичення [західної] демократії була невдалою. Провал був неминучим результатом «прямого зовнішнього запозичення» демократії без урахування нашої історії та контексту нашого життя. «Закрита мораль» родинної спільноти, заснованої на родинних зв’язках, породила політичні групи, зосереджені на місцевих, родинних і релігійних зв’язках, що призвело до провалу демократичної політики. Ми можемо імпортувати форму демократії, але не її зміст... Добре, що ми усвідомили актуальність «кореїзації» демократії. Демократія ґрунтується не на безвідповідальній свободі, а на саморегульованій і дисциплінованій свободі, і тому в нашу концепцію демократії необхідно включити лідерство і керівництво»

З книги Пак Чон Хі «Держава, революція і я»: «По-перше, Сполучені Штати повинні усвідомити, що демократія західного зразка не підходить для [південнокорейської] реальності... Очікувати, що [Південна] Корея розвине демократію західного зразка, — це як дурний батько, який очікує, що його діти виростуть дорослими за одну ніч. Подруге, я захоплююся демократичними ідеалами та амбіціями Америки і дуже високо ціную її економічну допомогу. Але вона не повинна очікувати американізації [південнокорейського] суспільства за допомогою важелів економічної допомоги... Потретє, американська військова і економічна допомога має бути пристосована до наших потреб. Ми довіряємо американським політичним порадам, але американська допомога повинна використовуватися для відновлення нашої економіки, а не для споживання. Сполучені Штати повинні не лише збільшити свою допомогу, але й кардинально змінити свою політику допомоги»

Проблема передбачуваної нелегітимності переслідувала Пака до 1963 і після 1972 р., але саме в час між цими двома роками він прийняв свої найризикованіші політичні рішення: нормалізація дипломатичних відносин з Японією, військова інтервенція до В’єтнаму, конституційна поправка про третій президентський термін, Надзвичайний указ про економічну стабільність і зростання, а також індустріалізація важкої та хімічної промисловості. Його рішення навряд чи можна назвати рішеннями слабкого й нелегітимного лідера. Його схильність до ризику межувала з нерозсудливістю, але він вірив, що може контролювати ситуацію. Проблема Пака полягала в надмірній впевненості у своїх силах, а не в її відсутності

Південна Корея вже не була соціально демобілізованим і політично пасивним традиційним сільським суспільством, яким вона була вісімнадцять років тому. З’явилося нове покоління лідерів опозиційних партій, які уособлювали

розчарування й надії масового суспільства і відкидали будь-які політичні компроміси... Південна Корея переросла Пака, оскільки він блискуче модернізував економіку, жорстоко політично репресуючи суспільство. Стара політична стратегія контролю та мобілізації, яка так добре працювала для Пака в 1965, 1967 і 1972 рр., не спрацювала в 1979 р. Насправді вона лише дала зворотний ефект і зміцнила рішучість його опонентів покласти край режиму».

«Дослідник Юн Хі Вун з Корейського інституту громадської думки дав відповідь, чому Пак досі такий популярний серед корейців. «Все дуже просто: всі виграли в результаті економічного піднесення в період індустріалізації. Всі соціально-економічні класи відчули зростання рівня життя. Тому в той час не було дискусії про переможця чи переможеного», — сказав він.

Окрім мантри про зростання для всіх, колишній президент Пак став відомим серед корейців як «Незабутній» через його сильні управлінські якості, які дозволяли людям «зробити щось із нічого».

«Його прихильники, а також ті, хто його критикував, поділяли думку про те, що колишній президент допоміг своїм людям жити без хвилювання про так званий «ячмінний горб» — щорічний період між травнем і червнем, коли людям доводилося страждати від нестачі продовольства», — сказав професор Корейського університету в Сеулі Хам Сун Дук.

Індер Суд, ад’юнкт-професор Університету Дьюка та Університету Джорджа Вашингтона, сказав «The Korea Times», що президент був, можливо, лідером, який заслуговує найбільшої поваги за те, що спрямував Корею на шлях зростання та процвітання.

І. Суд, коли був директором Світового банку, двічі зустрічався з президентом Паком у 1970-х рр. під час відвідування Кореї для політичних консультацій з урядовцями щодо розбудови інфраструктури.

«(Під час відвідин Кореї) я пам’ятаю, що побачив рекламний щит корейською мовою (біля аеропорту), який водій мого таксі приблизно переклав мені як «експортуй або помри». Президент Пак доніс корейській громадськості думку, що за експортом — майбутнє», — сказав Суд.

«Я чув від бюрократів, що президент ніколи не скасує зустріч з бізнес-спільнотою, щоб прийняти високопосадовця, який приїжджає з візитом. Він із самого початку знав, що успіх Кореї залежатиме від розкриття потенціалу приватного сектора».

У своїй книзі «Корейські президенти» політолог Кім Чун Нам зазначає, що особиста участь президента в економіці частково сприяла високим темпам зростання під час його правління.

«Його досвід роботи на посаді генерал-полковника Командування бази матеріально-технічного забезпечення надав йому впевненості та організаторських здібностей, необхідних для управління такою невеликою економікою, як південнокорейська», — сказав Кім.

Економіста Індера Суда часто просили пояснити секрет корейського «дива на річці Хан». «Моя відповідь була «чітке бачення лідера». До цього дня я вважаю, що це єдиний найважливіший урок успішного розвитку. І це спадщина президента Пака», — сказав він

Професор Хам з Корейського університету зауважив, що колишній президент залишив у спадок процвітання і диктатуру, і перегляд його здобутків вимагатиме від істориків подивитися на обидві сторони для виваженої оцінки».

Джерело 33

Пам’ятник Пак Чон Хі ¹⁶