«Індикативне планування. Фактично це інструмент, який акумулював у собі ідеї та цілі уряду з приводу трансформації корейської економіки. Щоб зрозуміти, як працює план, звернімося до вельми спрощеного опису:

1. Суперміністерство (плановики) формує напрямки розвитку економіки на 5 років, вказуючи конкретні цілі: побудувати потужності для створення нової індустрії або для стимулювання експорту технологічних товарів. Координує економічних агентів (компанії).

2. Уряд повідомляє бізнес про цілі й додає до них не тільки гарантовані секторам економіки державні інвестиції (енергетика чи інфраструктура), але й конкретні фінансові стимули в разі досягнення бажаного результату. Звісно, паралельно можуть розвиватись решта державних програм (освітні тощо).

3. Уряд разом із бізнесом запускають процес економічних перетворень через власні або спільні інвестиційні програми».

Профессор Чон Мін Хьон

Стратегія індустріалізації на основі експорту, 1–7й державні плани.

• Економіка 1960-х років: індустріалізація з фокусом на легку промисловість:
• ринкова економіка, проте державне втручання в ключові галузі промисловості, соціально-інфрастуктурні проєкти, енергетику.
• 1-й п'ятирічний план економічного розвитку (1962–1966):
• Перехід від імпортозамінної індустріалізації до експортної індустріалізації;
• Створення фундаменту для самодостатньої економіки: імпортозаміщення споживчих товарів;
• Створення фундаменту для індустріалізації: інтенсивні інвестиції в соціально-інфрастуктурні проєкти;
• Політика державного втручання: грошова реформа (1962), фінансова підтримка та податкові пільги для експортних галузей.

• Середньорічне зростання 7,8%, перевищення планових показників.

• Мета: Модернізація промислової структури та створення незалежної економічної системи.
• Продовольче самозабезпечення, основа для важкої та хімічної промисловості, покращення платіжного балансу, збільшення зайнятості, підвищення рівня технологій та продуктивності.

• Середньорічне зростання 9,7 % (план: 7,0 %), виробничо-орієнтована структура промисловості, ефективна структура інвестицій та експорту, накопичення капіталу та побудова фінансового фундаменту.
• Будівництво інфраструктури: металурнійна компанія Похан (1968–1973), автомагістраль Кьонбу (1968–1970).

• Мета: збільшення експорту (продовження високих темпів зростання), розвиток важкої та хімічної промисловості (подолання дефіциту платіжного балансу шлхяхом імпортозаміщення проміжних товарів і капітальних благ), а також збалансований регіональний розвиток.
• Зміни відповідно до зростання економіки, посилення функцій ринкової економіки, виховання технічних спеціалістів, фінансова реформа та перерозподіл доходів, програма розвитку сільських районів (рух «Семаиль»)

• Інфляція та збільшення зовнішнього боргу через зростання цін на сировину (перший нафтовий шок), нерівність доходів (між містом і селом, між суспільними класами).

• Мета: вирішення проблем швидкого зростання та побудова держави суспільного добробуту.
• Створення основи для стабільного зростання та підвищення продуктивності, зміцнення конкурентоспроможності експортної галузі, модернізація промислової структури (орієнтація на товари з високою доданою вартістю), збалансований розвиток регіонів та охорона навколишнього середовища, покращення соціального добробуту (розширення соціальної інфраструктури).

• Середньорічне зростання на 7,9 %, створення основи для цінової стабільності, переведення платіжного балансу в профіцит і збільшення доходів сільського господарства за рахунок державних інвестицій.

• Мета: підтримання економічного зростання, підтримання профіциту платіжного балансу та зменшення зовнішнього боргу, підтримання цінової стабільності, покращення соціальної рівності, збалансований розвиток та активізація регіональної економіки.
• Зміни цілей у зв'язку зі змінами внутрішньої та міжнародної ситуації (феномен трьох падінь (низькі ціни на нафту, низька процентна ставка, дешевий долар), демократизація 1987 року, розпад соціалістичного економічного блоку): лібералізація економіки, лібералізація фінансів, послаблення концентрації економічної влади та поява перших профспілок.
• Підготовка до відкриття внутрішнього ринку: зниження тарифів та зняття нетарифних бар'єрів (вступ до СОТ).

• Посилення концентрації економічної влади в руках великих корпорацій — погіршення корупції та неефективності виробництва;

Джерело 42

Зі статті О. Жолудя «Корейський шлях не для України: чому ми не повторимо досвід «азійського тигра» (2017)

«У 1979 році відбулася низка подій, які спричинили кризу і змусили уряд рухатись до створення більш рівних умов — процес, який триває досі.

По-перше, відбувся другий нафтовий шок, що завдав удару по хімічній промисловості — одній із галузей зі значною державною підтримкою.

По-друге, інфляція зросла до 18,3 % у 1979 та 28,7 % у 1980 через великий бюджетний та зовнішньоторговельний дефіцити, а викривлення цін державною політикою призвело до дефіциту багатьох споживчих товарів.

По-третє, 26 жовтня 1979 р. було скоєно успішний замах на президента Пак Чон Хі, диктатора, який практично одноосібно вирішував тактичні й стратегічні питання розвитку економіки.

По-четверте, через посуху в 1980 р. був дуже поганий врожай, ВВП вперше з 1953 р. показав падіння — на 1,7 %.

До влади прийшла чергова група військових на чолі з Чон Ду Хваном, яка, побоюючись відновлення військового конфлікту з Північною Кореєю, запровадила надзвичайний стан. У відповідь почастішали протестні виступи студентів та пересічних громадян проти політичної диктатури та засилля чеболів…

Радники Чон Ду Хвана пояснили безперспективність продовження політики активного втручання держави в економіку — Корея на цей момент наблизилась до технологічного фронтиру, а її економіка ускладнилась настільки, що передбачити успішність того чи іншого втручання стало практично неможливо.

Почалася економічна лібералізація, яка не завадила подальшому економічному зростанню — з 1981 по 1997 рр. середньорічний ВВП зростав на 9,1 %. Імпортні мита було знижено, нові державні проєкти в промисловості не запускались, бізнес отримав більш рівний доступ до кредитів».