«Близько 40 % шкільних будівель у Південній Кореї були зруйновані, а школи по всій країні закриті. У цей час руйнування і невизначеності мій дідусь — тодішній міністр освіти Південної Кореї — наказав знову відкрити школи...

Позаяк під час Корейської війни залишилося дуже мало будівель, роздратовані вчителі запитували мого діда, де їм проводити заняття. Він запропонував їм викладати на вулиці. «Проводьте заняття на берегах річок, на схилах гір — де завгодно», — сказав він. Не маючи книжок, він просив учителів «навчати з життя». Так вони й робили. Студенти вчилися в пересохлих струмках і на розбомблених залізничних станціях. Вони вчилися на схилах пагорбів і в наметах. Громади працювали гуртом, щоб зібрати кошти й відбудувати школи. До весни 1951 р. 60 % шкіл були знову відкриті, і дві третини дітей країни знову опинилися в класах.

Прагнення Південної Кореї до навчання не зникло після війни, а її майже сліпа, навіть несамовита зосередженість на освіті допомогла змінити країну за одне покоління.

Не Джордж Пайк, рішучий міністр освіти, який наказав відновити роботу шкіл багато років тому, створив прагнення Південної Кореї до освіти; він був його відображенням.

Мої батьки казали мені, що «освіта врятувала нашу сім’ю, і освіта врятувала нашу країну». Я виріс, слухаючи про шанобливе ставлення корейців до вчителів і про непохитну відданість цілої нації освіті, незалежно від обставин. Корейці усвідомлювали, що навчання дітей є спільною відповідальністю, і війна зміцнила їхню відданість цій місії. Їхня вперта відданість освіті підняла націю».

«Найважливіше, що до 1961 р. у південнокорейському суспільстві відбулися дві фундаментальні зміни, які надзвичайно вплинули на економічний злет країни. Однією з них було стрімке поширення освіти. З 1945 до 1960 рр. кількість учнів початкових шкіл зросла втричі, середніх шкіл — більше, ніж у вісім разів, а вищих навчальних закладів — у десять разів. До 1960 р. 96 % усіх дітей молодшого шкільного віку відвідували школу. Крім того, державні та приватні групи реалізовували дуже успішні програми з ліквідації неписьменності серед дорослих. У результаті, у 1961 р. Південна Корея мала найбільш освічену робочу силу порівняно з усіма країнами з подібним рівнем доходу».

«Найважливіше, що до 1961 р. у південнокорейському суспільстві відбулися дві фундаментальні зміни, які надзвичайно вплинули на економічний злет країни. Однією з них було стрімке поширення освіти. З 1945 до 1960 рр. кількість учнів початкових шкіл зросла втричі, середніх шкіл — більше, ніж у вісім разів, а вищих навчальних закладів — у десять разів. До 1960 р. 96 % усіх дітей молодшого шкільного віку відвідували школу. Крім того, державні та приватні групи реалізовували дуже успішні програми з ліквідації неписьменності серед дорослих. У результаті, у 1961 р. Південна Корея мала найбільш освічену робочу силу порівняно з усіма країнами з подібним рівнем доходу».

«На другому етапі держава переймалася, щоб учні здобували середню освіту. Освіту сприймали як спосіб отримати кваліфікованих працівників, які допоможуть відбудовувати країну. Традиційні вступні іспити до базових та старших державних шкіл скасували. Учнів розподіляли по школах простим жеребкуванням. Щоб навчання дітей не стало фінансовим тягарем для батьків, держава взяла на себе забезпечення підручниками, формою, обідами та робила інші спроби зрівняти стартові можливості. Окрім того, почали проводити ротацію вчителів у шкільних округах та надавати фінансову підтримку приватним школам. Через ці реформи 90 % дітей вже у 1960-ті роки продовжували навчання після початкової школи.

У 1963 році корейський уряд ухвалив закон про сприяння промисловій освіті, щоб підкреслити значущість професійної освіти. Статус створених тоді п’ятирічних професійних шкіл стрімко зростав…

У 1971 році ухвалили закон про гранти на фінансування місцевої освіти, який гарантував, що на освіту місцеві органи виділятимуть 13 % (нині — 20 %) від податкових надходжень.

Наступним етапом був розвиток вищої освіти. Якщо у 1945 році в країні був лише один заклад вищої освіти — Сеульський національний університет, то в 1980-ті роки — сотні. Так у 1984 році в країні було понад 200 тис. студентів. У 1980 році ухвалили закон, за яким державну квоту на підготовку фахівців обчислювали не під час вступу, а під час випуску. Це спричиняло неймовірну конкуренцію та мотивувало до навчання».

«Уряд Кореї витрачає 3,4 відсотка ВВП на формальну освіту; з урахуванням приватної та неофіційної освіти сума наближається до 10 %

Як і в інших країнах з високими показниками, викладання є висококонкурентною професією. ...Вчителі працюють менш як 600 годин на рік, однак розмір класів коливається від 37 до 50 учнів. Місцеві асоціації вчителів існують на рівні міста та області. ...Посада директора школи була в пошані донедавна, коли профспілки вчителів почали ставити під сумнів процес відбору та перевірку здібностей кандидата.

Корейська шкільна система — це система 6–3–3–4; тобто шість років початкової школи, три роки молодшої середньої школи, три роки старшої середньої школи та чотири роки коледжу. Система включає національні, державні та приватні школи

Починаючи з 1954 р., навчальна програма зазнала значних змін сім разів, щоб «відобразити зростаючі вимоги до освіти, нові потреби суспільства, що змінюється, і нові межі академічних дисциплін». Останнє оновлення, відоме як Сьома навчальна програма, має на меті підготувати студентів для заснованого на знаннях глобалізованого ХХІ ст. З цією метою вона наголошує на індивідуальності, креативності та знанні корейської культури, а також інших культур. Програма охоплює класи з першого по десятий, учні мають право обирати власні курси в останні два роки навчання в середній школі. Всі учні вивчають англійську мову, починаючи з початкової школи, у середній школі пропонуються додаткові уроки іноземної мови»

Учень 1 питає: «Що це в центрі класу?»

Учень 2 каже: «Навіщо ти поклав сюди ланч-бокс?»

Учителька відповідає: «Це піч. Її раніше ставили, щоб було тепло в класі»

Над дошкою в рамці гасло: «Зробімо це, якщо ми разом!», поряд із дошкою на стенді написано:

«Розклад. Лютий. Понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота

1. Корейська мова. Арифметика. Музика. Корейське суспільство. Кулінарія.

2. Етика. Корейська мова. Арифметика.

3. Суспільство. Корейська мова (останній рік)

4. Арифметика. Музика. Корейська мова»

«1.1 ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ
Стрімкий розвиток освіти в Кореї є винятковим явищем і відіграв ключову роль у підвищенні якості її людських ресурсів, що, своєю чергою, сприяло економічному розвитку країни. Популярність і пріоритет освіти в Кореї (яку часто називають «освітньою лихоманкою») широко визнані, і багато хто вважає, що саме освіта стала основою успіху Кореї. Зокрема, західні вчені пояснюють це вражаюче досягнення в освіті глибокими конфуціанськими

цінностями. Такий аргумент видається переконливим, позаяк інші країни Східної Азії (а саме «Чотири азійські тигри» та Японія) теж успадкували конфуціанські цінності та демонструють подібні освітні досягнення. У певному сенсі, конфуціанство пов’язане з відданістю та успіхами в освіті. Наприклад, корейські учні продовжують отримувати найвищі бали з читання, природничо-наукових дисциплін, математики і розв’язування завдань…

1.1.1 Корейська освіта на етапі розвитку.

Освіта відіграла ключову роль у трансформації Кореї, сприяючи розвитку людських ресурсів. У 1945 р. рівень грамотності в Кореї становив лише 22 %, середню школу відвідували менш як 20 % дітей. Однак за кілька десятиліть ці цифри кардинально змінилися: у 1964 р. рівень охоплення дітей початковою школою досяг 90 %, а в 1979 і 1993 рр. те ж саме відбулося в середній і старшій школі відповідно

На щастя, на кожному етапі інвестиції в освіту сприяли економічному зростанню Кореї. Наприклад, розвиток початкової освіти після Корейської війни забезпечив робочою силою трудомісткі галузі промисловості 1960-х рр. Розширення середньої освіти сприяло розвитку капіталомістких галузей у 1970-х і 1980-х рр.

Крім впливу на зростання виробництва, акцент на забезпеченні загального доступу до початкової та середньої освіти сприяв соціальній мобільності та рівності доходів. Зрештою, у 1990-х рр. фокус змістився на розширення вищої освіти, заклавши основу для успіху Кореї в індустрії інформаційних технологій

Дві добре відомі характеристики корейської системи освіти — це навчання на основі лекцій та зазубрювання. Ці атрибути культури до ХХ ст. залишаються унікальними характеристиками корейського шкільництва. Ця форма навчання, орієнтована на вчителя, робить сильний наголос на запам’ятовуванні та багаторазовому повторенні. Крім того, учні, батьки та вчителі були більше стурбовані тим, щоб відповідати стандартам досягнення кращих результатів на іспитах.

Серед різних поглядів на вищу освіту в Кореї найпоширенішим підходом є поєднання західної університетської системи з конфуціанськими цінностями.

Сучасна система вищої освіти Кореї стала гібридом європейської (через японську) та американської моделей.

Щодо європейського впливу, то політики вважали всі університети рівними, а уряд намагався впроваджувати стандартизовану політику вступу, щоб запобігти інституційному розмаїттю. Корейські університети також перейняли американську систему факультетів, кредитні години на основі курсів і плату за навчання»

«Для подолання цього відставання Південна Корея та США в 1960-х роках домовились про створення зовсім нового навчального закладу, який зараз має назву Корейський передовий інститут науки та технології (англомовна абревіатура — KAIST).

Модель університету і навчальні програми для KAIST були підготовлені американською командою під керівництвом віцепрезидента Стенфордського університету Фредеріка Термана (відомого як «батько Кремнієвої долини», бо саме він заснував при Стенфордському університеті високотехнологічну бізнес-зону).

Основними досягненнями KAIST можна вважати:

підготовку науковців і інженерів найвищої кваліфікації для університетів, дослідницьких установ і промисловості, KAIST готував від чверті до третини всіх магістрів та докторів з природничих та технічних наук у країні, створення нової для Кореї моделі освіти — дослідницького університету, ба більше, KAIST остаточно змінив японську модель вищої освіти в Кореї на американську,

значний внесок у запобігання «втечі мізків» з країни, щобільше того, KAIST стимулював повернення корейських вчених з-за кордону

Висновки для України

Хоча корейська система освіти має деякі вади, викликані культурними упередженнями корейців, вона демонструє, як за два покоління націю неписьменних селян можна перетворити в одного з індустріальних лідерів світу. Україна має значно кращий стан освіти, ніж Корея після війни, тому при належній політиці може швидше за Південну Корею забезпечити людський капітал для технологічного розвитку економіки.

Основна особливість системи освіти в Південній Кореї, що принципово відрізняє її від української, — плановий розвиток паралельно з розвитком економіки, хоча багато заходів робилося шляхом спроб і помилок. […]

Україна не може почати зростання подібно до Південної Кореї коштом трудомістких виробництв із простими технологіями з-за нашої демографічної та геополітичної ситуації. Нам потрібно з самого початку розраховувати на високотехнологічні виробництва і готувати робочу силу саме такого профілю. Але для цього треба мати довгострокові плани розвитку країни…

За наявності перспективних планів розвитку економіки і освіти буде конче потрібно за корейською моделлю отримати від США, Великобританії та Німеччини технічну допомогу в реорганізації нашої технічної освіти. […]

Спеціальні заходи потрібні для припинення «втечі мізків» і повернення висококваліфікованих українців з-за кордону, перш за все — для роботи в університетах».

Карикатура з корейського освітнього журналу