«На думку професора університету в Сеулі Джаспера Кіма, досягненню таких феноменальних економічних результатів за обмежених природних ресурсів країни і вкрай несприятливих стартових умов, сприяли 3 фактори:

1) Акцент на власні сили

Країна зробила ставку на свій єдиний ресурс — людей

Усі зусилля були спрямовані на підвищення рівня освіти та професійної грамотності. Країні вдалося підготувати армію висококваліфікованих інженерів і робітників, які і стали основою для економічного зростання

2) Мета виправдовує засоби

Основоположник корейських реформ, президент Пак Чон Хі прийшов до влади внаслідок військового перевороту в 1961 р. Президент скористався своєю владою для того, щоб змусити багатих корейців інвестувати в промисловість країни, в тому числі в суднобудівні корабельні.

3) Бізнес — справа сімейна.

Економічний успіх Південної Кореї важко уявити без великих конгломератів, що отримали назву «чеболь». Йдеться про групу формально незалежних і самостійних фірм, які фактично перебувають у власності однієї сім’ї, під єдиним адміністративним і фінансовим контролем. Глибоко вкорінений у корейському менталітеті принцип спадковості влади забезпечує стабільність, яку багато хто вважає важливим фактором корейського дива».

«На мою думку, можна виділити три головні риси менталітету, завдяки яким корейське економічне диво стало можливим. По-перше, це почуття солідарності перед викликом. Ця риса сформувалася внаслідок нелегкої історії нашої нації — корейці пережили іноземне завоювання та колонізацію. Подруге, це колективна воля до підтримки легітимного лідера, яким є президент. Якщо в країні буде ефективний лідер, народ піде за ним і підтримає його реформи. І, по-третє, це готовність до важкої праці, бажання покращити життя майбутнім поколінням, пожертва власного життя заради нащадків»

«…Очевидно, що в капіталістичному середовищі бідна й нерозвинена економіка не може почати процес підвищення продуктивності праці шляхом технологічної інтенсифікації виробництва. Це може бути досягнуто за рахунок значного збільшення використання людських ресурсів, що передбачає реорганізацію роботи на основі збільшення робочого часу та/або інтенсивності праці. Південна Корея розпочала цей процес накопичення з 1960 р. Незважаючи на те, що корейці працюють довго (60 годин на тиждень), з кількома оплачуваними відпустками, їхній комфорт усе ще невисокий. Можна зробити висновок, що весь процес прискореного розвитку залежить від самопожертви особистості. Це не було необов’язковим, оскільки працівники були обмежені авторитарним і репресивним режимом, особливо під час військової диктатури.

Дуже малоймовірно, що політика примусу зможе утримати працівників у цій ситуації. Крім того, значною мірою підтримується нинішній демократичний режим і його дуже амбітні проєкти. Цим пояснюється мобілізація людей на досягнення економічних цілей.

Звичайно, інші чинники можуть виправдати легітимність, спочатку надану працівниками. Наприклад, японська колонізація та громадянська війна з Північною Кореєю створили передумови для економічного націоналізму, який заохочували солдати. До цього можна додати невдоволення населення, спричинене стагнацією, корупцією та соціальною несправедливістю, характерними для колишніх режимів

Ідеологічно повага до ієрархії та праці є основними цінностями, пропагованими конфуціанством. Буддійська релігія ставить на перше місце освічену людину, потім фермера або ремісника і, нарешті, торговця. Діти не кидають школу з будь-яких причин. Неписьменних немає, половина молоді навчається в університетах, багато за кордоном

Ґрунтуючись на конфуціанських цінностях і під керівництвом видатних планувальників, жителям Південної Кореї вдалося конкурентоспроможно гармонізувати соціальні та організаційні інновації в постійному процесі, який ми назвемо «перехресним збагаченням». На думку деяких, як підтримуваний державою націоналізм, так і конфуціанські цінності, спрямовані на зростання, були невід’ємною частиною економічного розвитку Південної Кореї під час розпалу її індустріалізації з початку 1960-х до кінця 1970-х рр. Ці дві системи цінностей були ефективно використані державою та промисловістю для розвитку трудової етики, необхідної для промислової трансформації».

«У Південній Кореї більшість інтелектуалів вважають, що конфуціанство має культурну перевагу, а керівництво використовує поняття конфуціанського капіталізму в політичних цілях. Замість об’єктивної оцінки взаємодії між традиційними конфуціанськими цінностями та економічними показниками вони сприйняли економічний успіх країн Східної Азії як фактичний доказ переваги конфуціанської ідеології. Як результат, вони виправдовують морально неприйнятні практики, такі як авторитаризм, корупція та кумівство, а також порушення прав людини в конфуціанській капіталістичній системі

Насправді традиційне конфуціанство перешкоджало людям займатися такими професіями, як бізнес та інженерія, які відіграють важливу роль в економічному розвитку. Крім того, воно також стало на заваді творчості та підприємництву через жорстку соціальну ієрархію…»

«Я читав про самопожертву людей заради порятунку нації в епоху Пак Чон Хі. Я був свідком і читав багато розповідей про бажання працювати, про довгий робочий день, про організацію робочих місць і установ через різні розробки старших і молодших. Дух свободи заснований на звичаях працювати й навчатися в громаді. Якщо європейсько-американська матриця залежала від трудової етики, протестантської та іншої, то корейська культура створила аналог, менш індивідуалістичний і героїчний за своїми основними мотиваціями. Як сказав Майкл Брін: «Освіта була і залишається брамою до становища, яке, на думку тих, хто його посідає, робить їх кращими за інших людей, — є ключовим мотиватором і джерелом щастя в житті, як тоді, так і зараз. У сучасній Кореї освіта залишається головним провідником: це єдиний шлях до успіху, і до недавнього часу

він не коштував багато». Брін також зазначає, що Пак Чон Хі покладався на стиль дисципліни, яка наразі більшою мірою асоціюється з Північною Кореєю, аніж з Південною, дисципліни, увібрані з японської освіти. Безсумнівно, це правда. Мій добрий друг і вчений Корейського інституту національного об’єднання Кім Джин-ха нещодавно написав про дисципліну у військових казармах корейських солдатів під час Корейської війни та про те, як цей дух був перенесений у цивільні інститути уряду в ранній Корейській республіці як ключовий для державного розвитку. Лі Чанг Суп розповідає нам у «Від лахміття до багатства», що корейська військова дисципліна лежить в основі ppali ppali (швидше, швидше)

Працьовитість корейців і цінність освіти можуть бути пов’язаними з потребою розвиватися та рости, з траєкторією відчаю після війни, залишками японського колоніалізму чи пристрастями його ранніх панівних еліт, але корейський інтелект — це результат багатовікової традиції цінувати освіту і призначати на керівні посади людей з доведеними здібностями. Я дивуюся суспільству, в якому так багато професорів насправді пропонують практичні розробки, і вони дійсно мають шанс втілити їх у життя. І я дивуюся масі громадян у містах і сільській місцевості, які щодня прокидаються і продовжують справи свого життя, працюючи від світанку до заходу сонця, щоб забезпечити своїм дітям ще кращу освіту. Відданість ідеї освіченого суспільства та культивування інтелекту — це те, що варто наслідувати і всюди використовувати задля розвитку»

«Корейці завжди по-конфуціанськи поважали освіту: під час війни професори ставили намети за фронтом, навчаючи спраглих знань солдатів, які не йшли на службу. Розширюючи масову освіту колоніальної епохи, Сеул вклав значні кошти (аж 19 % бюджету). Загальна початкова освіта з’явилася в 1960-х рр., середня — у 1980-х. Наголос робився на вихованні, лічбі та грамотності (остання стала можливою завдяки корейському фонетичному алфавіту хангиль). Дисципліна, слухняність і командна робота ще більше закріплювалися під час військової служби.

Через школу, армію, гасла і масові рухи прищеплювався дух «можу зробити». Студенти, робітники та офісні працівники («службовці») починали свій день з виконання групової «громадянської гімнастики». Популярними були пісні з назвами на кшталт «Розбагатіймо!», плакати закликали «Нумо жити добре разом!», а ранкові девізи на кшталт «Ми народилися з місією модернізації нашої нації!» скандувалися в коледжах…

...Корейців переконували старанно вчитися, наполегливо працювати, важко жити. Все треба було робити «Паллі, паллі!» («Швидко, швидко!») — фраза, що стала синдромом. Культивувалося «голодне почуття» — жага успіху.

Компаніями керували, як полками. Слова голови правління були законом, що дозволяло швидко управляти; ні акціонери, ні профспілки не мали права голосу. Нові працівники проходили вступні програми, схожі на тренувальні табори, щоб прищепити завзяття і відданість; у ЗМІ з’являлися світлини рішуче налаштованих корейських робітників у військових одностроях. Дозвілля було для слабаків: корейці працювали шість днів на тиждень, маючи лише тижневу щорічну відпустку. У свої (нечасті) вільні хвилини вони затято грали.

У Південній Кореї, пронизаній клановістю і регіоналізмом, націоналізм пропагувався як об’єднувальна сила і запорука від зовнішньої конкуренції. Уряд закликав народ подолати страшну Північну Корею і, посилаючись на хань, наздогнати ненависну Японію. Підозрілість до іноземців прищеплювалася школярам, які скандували: «Не довіряйте Америці, не дайте себе обдурити Росії, будьте обережні з Китаєм, інакше Японія знову повстане». Пак висміював недорозвиненість і слабкість Кореї, але захоплювався Японією, першою азійською країною, яка модернізувалася і стала еталоном для брендингу національних активів. В Японії — Кіото? Дуже добре, у Кореї — столиця Сілла Кьонджу. В Японії — гора Фудзі? У Кореї — мальовнича гора Сорак. У Японії — сумо, у Кореї — ссіреум, вид національної боротьби. У Японії були самураї, у Кореї — Хваранг, молодіжний корпус Сілла тощо. Кінцевим результатом стала загострена національна гордість. Хіба корейська абетка не найнауковіша з усіх існуючих? Хіба місцева кухня не найздоровіша і найсмачніша? Хіба корейський собака, джиндо, не найвірніший і найхоробріший пес на землі?»

Ліворуч посередині надпис: «ШВИДКА НАЦІЯ. За заголовками газет, Південна Корея є новим центром моди, дизайну і «м’якої сили» корейської кухні». Вгорі і внизу сюжети про кращу кухню, бренди, дизайн, хірургію. Праворуч — кореєць з прапором. Поряд син. Підпис: «Слухай, синку, припиняй дипломатичні балачки! Перейдімо до справи! ДАВАЙ РАЗОМ. Якщо робити маленькі кроки, то все можливо!»