«Післявоєнний демократичний розвиток Південної Кореї пройшов п’ять різних етапів:

Період демократичних інновацій та експериментів, який найкраще можна було б охарактеризувати як неліберальну демократію з 1945 по 1960 рік, ознаменований звільненням від японського колоніалізму та «Квітневою революцією» 1960 року під керівництвом студентів і науковців, яка поклала кінець президентству Лі Син Мана.

Десятиріччя демократичного авторитаризму з 1961 по 1972 рік після військового перевороту 16 травня 1961 року, організованого Пак Чон Хі.

Накладення більш явних обмежень на політичну свободу, ознаменоване проголошенням Конституції Юшина в 1972 році, започаткування періоду авторитарного правління та прискореного економічного зростання. На цей період припадає вбивство Пак Чон Хі в 1979 році та перехід влади до його наступника генерала Чон Ду Хвана. Завершився період переходом до демократичного правління під керівництвом цивільних осіб у 1987 році.

Поступове закріплення демократичних норм і практик з 1987 по 2001 рік припадає на період президентства Ро Де У, Кім Йон Сама та Кім Де Джуна та характеризується як демократичний патерналізм.

І, нарешті, період з 2002 року до теперішнього часу, якому притаманне залучення до участі в управлінні широких верств населення. Використання соціальних медіа, вплив сучасних технологій і регулярні публічні демонстрації свідчать про часткове розмивання влади традиційних політичних еліт.

Така періодизація процесу демократизації є значно спрощеною, але допомагає зрозуміти природу та темпи демократичних змін у Південній Кореї. Можна вирізнити три групи чинників, які мали вплив на цей процес, а саме:

«В Азії, окрім Японії, лише Республіка Корея є повноцінною демократією Але історія Кореї з демократією була бурхливою. Два перевороти. Двоє людей, які мріють стати довічним президентом. Три розпуски парламенту. Дев’ять конституційних поправок.

Форма з’явилася перед змістом.

Спочатку були введені представники народу, обрані шляхом виборів, розподіл влади та політичні свободи. Але минуло багато часу, перш ніж принципи стали реальністю. Спочатку корейці не платили за демократію, її вручали їм на таці. Лише пізніше, заплативши велику ціну, вони насправді отримали реальну демократію. Завдяки формі, яку їм дали, вони могли б створити демократичну реальність. Ліберальна демократія та демократичні інститути були частково пошкоджені, але основа залишилася. Навіть за диктатури вибори, основа представницької демократії, залишалися. Громадяни висловили свою думку через урну для голосування.

Які характеристики корейської демократії?

Кім Йонг Хо, професор політології, університет Інха: «Корейська партійна політика та вибори тривали з моменту їх створення в 1948 році. Під диктатурами в Латинській Америці та Південно-Східній Азії, після того, як армія захопила владу, було

багато випадків розпуску всіх партій. Але в Кореї генералам довелося вдягати костюми, щоб правити, продовжувати дозволяти проводити вибори, а також створювати політичні партії.

Результати виборів відображали народну волю і сильно вплинули на політичну систему. Рух за демократизацію, який охоплював опозиційні партії, студентів, інтелектуалів та релігійні групи, зміг набрати обертів завдяки результатам виборів. Економічний та соціальний розвиток став основою демократизації, тоді як індустріалізація та поява середнього класу створили виборчу основу для демократії. Середній клас не міг витримати диктатуру як застарілу політичну форму, враховуючи плоди економічного розвитку. Він підтримував рух за демократизацію, і таким чином військова диктатура зійшла з політичної сцени. Нарешті, оскільки демократизація відбувалася поступово й зачіпляла різні політичні сили, кінцевий результат її не був чітко визначений, але соціальний хаос був усунений і було досягнуто певного прогресу. Отже, у 1948 році була введена конституційна демократія, Після 1987 року вона стала реальною. Тепер залишається лише додати змісту та глибини корейській демократії».

На цих виборах кандидат від Республіканської партії та військовий диктатор Пак Чон Хі конкурував із кандидатом від Нової демократичної партії, а пізніше президентом Кім Де Джуном

Лідери передвиборчих перегонів: Юн Сок Йоль і Лі Дже Мен

На майках — назви політичних сил. У кутку напис: «2022. Південна Корея. Президентські вибори». За рингом — лідери КНР Сі Ціньпін і КНДР Кім Чен Ин