12 грудня 1979 року генерал Чон Ду Хван здійснив військовий переворот у Сеулі, наслідком якого стала політична нестабільність та масові антиурядові виступи, відомі під назвою «Сеульської весни». По всій країні відбувалися протести студентів, які намагалися закликати уряд рухатися шляхом демократичних змін. Уряд пригрозив рішучими заходами, якщо демонстрації не припиняться. Але це не зупинило страйки на захист демократії у Кванджу. 17 травня 1980 року генерал Чон Ду Хван оголосив воєнний стан країни з метою придушити студентські заворушення.

«Була неділя [18 травня]. На Кумнамно (район у Кванджу — авт.) так само гуртувалися люди. Дивлячись їм у очі, я бачив напругу, рішучість і відвагу, але напруга була найсильнішою. Хтось крикнув: «Припиніть воєнний стан!»

Це було схоже на постріл.

Люди висипали з магазинів, вулиць і будівель. Вони чекали на сигнал. Так збиралася демонстрація. Лідери вигукували гасла: «Відпустіть полонених. Відпусти їх», «Відпусти Кім Де Чжуна!», «Оголосіть політичну програму нації. ОГОЛОСІТЬ!»

Це ще не все. Люди вимагали повідомити, хто відповідальний за насильство в Університеті Чоннам напередодні (коли військові увірвалися до студентів, які готувалися до іспитів, і били їх без розбору).

«Вибачтесь, вибачтесь!»

Так того ранку почалися демонстрації в центрі Кванджу. Звісно, вийшов ОМОН. Вони гналися за демонстрантами, намагаючись їх зловити, але їх кількість була невеликою. Десь близько обіду ситуація на вулиці змінилася. Службовці в ділових костюмах вийшли на обід і змішалися з демонстрантами. ОМОН був відкинутий. Їм не вистачило сил. Спочатку повільно, а потім раптово все Кумнамно було заполонене людьми. Розпочалася сидяча демонстрація.

Те, що відбувалося потім, майже неможливо описати: напад армії — напад клішнями на мирних жителів. В обох кінцях Кумнамно водночас з’явилися військові вантажівки, напхані озброєними до зубів десантниками з начепленими багнетами. Вони вискакували з них і пробралися в натовп з обох кінців вулиці, протискуючись до середини і завдаючи ударів важкими палицями, ліворуч, праворуч, ліворуч, праворуч... незалежно від того, хто там був, чоловік чи жінка, молодий чи старий. Солдати били по головах своїми великими палицями. За лічені секунди сидяча мирна демонстрація перетворилася на пекло на землі.

Це було жахливо. Деякі сміливці кидали каміння. В інших були приготовлені пляшки з бензином — коктейлі Молотова. Але військові швидко відреагували. Вони ганялися за будь-яким молодиком і, якщо ловили, били прикладами та ногами важкими черевиками.

Результат? Ідея громадян Кванджу — мирною демонстрацією проти воєнного стану зупинити насильство — була зруйнована. Це зробило непомірне насильство військ. Реакція була однозначна: «Що, в біса, задумали військові?», «Як (корейська)

національна армія могла вчинити це зі співвітчизниками-корейцями?» До нерозуміння поведінки армії додавалося гірке почуття обурення.

Висвітлюючи повстання у Кванджу — і пишучи про нього після, — я не знаходжу слів. Репортер має вміти писати. Я навіть для себе не міг описати на папері те, що я бачив.

Деякі події, деякі вчинки не можна описати словами: вони не піддаються опису.

Перші свавільні дії з боку військових, нагадаємо, відбувалися серед білого дня в присутності тисяч людей. Потім? «Різанина» — це слово, єдине слово, яким можна описати те, що було потім.

Більше цього я не можу сказати. У різних місцях міста я стикався з ситуаціями, які вражали мій мозок і змушували мене заціпеніти, бо це було за межами розуміння.

Як правило — в інших місцях, в інших ситуаціях — влада припиняє демонстрації за стандартною схемою, з якою я був добре знайомий. Спосіб придушити демонстрацію, як правило, полягав у погрозах натовпу демонстрантів або обмеженому, контрольованому нападі на нього. У Кванджу військові застосували зовсім іншу модель придушення, зовсім не схожу на звичайну, яку я бачив раніше».

Чан Хо Кім (менеджер Корейського демократичного фонду)

«Я виріс у Сеулі, що приблизно за 166 миль від Кванджу. Я навчався в університеті Кванджу у 1980-х. Уряд проводив сувору антикомуністичну політику, і тоді більшість населення воліла не піддавати це сумнівам, включаючи мене. (Народна) боротьба проти жорстоких репресій з боку уряду спочатку не була інтенсивною.

Все почалося на вулицях, а потім поширилося у вигляді брошур та буклетів. Сусіди у великих містах, зокрема в Сеулі, почали перешіптуватись, коли ми отримали у свої поштові скриньки анонімні брошури з фотографіями Демократичного руху 18 травня. Це був складний і кривавий процес (для нації), але врешті-решт він поклав край авторитарному військовому режиму Південної Кореї, і ми перейшли до демократичної держави. Під час режиму державне насильство було пріоритетним, і подібна історія не повинна повторюватися в майбутньому.

Я вважаю навчання у Кванджу частиною своєї долі, оскільки це мій шлях до Меморіального фонду 18 травня, де я дізнався, як демонстранти 18 травня жили важким життям і пережили жорстке насильство з боку держави. У мене була нагода послухати розповіді тих, хто вижив. Багато студентів, робітників та активістів руху за демократизацію були незаконно заарештовані й піддані тортурам протягом моїх університетських років.

Повстання 18 травня стало наріжним каменем для цивільного населення, яке звільнило себе від підпорядкування політичній владі. З того часу боротьба продовжується увічненням правди про Демократичне повстання, яке розпочалося з 1980 року. Завдяки цьому повороту в історії Південної Кореї, цій колективній історії, через яку ми пройшли, у Південній Кореї діє система прямих президентських виборів».

За офіційними даними, кількість убитих демонстрантів 165, за неофіційними даними, від 1000 до 2000 осіб

«Роки правління Чон Ду Хвана відомі не тільки як період економічного процвітання Південної Кореї, а й жорстоких політичних репресій. Він пішов у відставку на тлі піднесення загальнонаціонального студентського демократичного руху у 1987 р., який потребував запровадження виборчої системи.

У 1995 р. його звинуватили в заколоті та державній зраді, він втік, але був заарештований за відмову з’явитися до прокуратури. Вирок: прихід Чона до влади «відбувся незаконним шляхом, який завдав величезних збитків людям».

Диктатора засудили до страти, але потім суд змінив рішення на тривалий тюремний вирок. Пом’якшувальною обставиною вважали внесок колишнього президента у стрімкий економічний розвиток Південної Кореї, а також мирну передачу президентських повноважень у 1988 р. Згодом його достроково звільнили».

«Червневий демократичний опір — загальнонаціональний демократичний рух у Південній Кореї 10–29 червня 1987 року. Демонстрації змусили правлячий уряд провести вибори та здійснити інші демократичні реформи, що призвело до формування нинішнього південнокорейського уряду — Шостої республіки. 10 червня військовий уряд президента Чон Ду Хвана оголосив, що обирає наступним президентом Ро Де У. Публічне висунення наступника Чон було сприйнято як остаточний доказ гальмування і зволікань у процесі внесення поправок до конституції Південної Кореї, які б дозволили прямі президентські вибори. Після того, як тиск на режим вже деякий час наростав у вигляді демонстрацій студентів та інших груп, ця заява зрештою спричинила масштабні та рішучі протести. Він не бажав вдаватися до насильства напередодні Олімпійських ігор 1988 р. в Сеулі (які привернули велику міжнародну увагу) і, зважаючи на розбіжності всередині опозиції, вважав, що Ро Де У все одно зможе перемогти на конкурентних виборах. Так чи інакше, але Чон Ду Хван і Ро Де У виконали важливі вимоги прямих президентських виборів і відновлення громадянських свобод. У грудні того ж року Ро Де У був обраний президентом з невеликою перевагою, але демократична інтеграція Південної Кореї йшла повним ходом».

Ах! Надзвичайна ситуація. Причина: чому я виступаю за прямі вибори президента.

1. Після того, як Пак Чон Хі в 1972 р. змінив пряму систему виборів президента на непряму, Чон Ду Хван в 1987 р. також її підтримав.

«Давайте виберемо колегію виборщиків, щоб представляти нашу волю!»

2. Сутність непрямої виборчої системи полягає в тому, що люди обирають колегію виборщиків для того, щоб вона представляла їхню думку, а колегія виборщиків обирає президента.

«Давайте оберемо президента від імені волі народу!»

3. «Більшість кандидатів у виборщики є прихильниками уряду, чи не так?»

Однак Пак Чон Хі та Чон Ду Хван сформували колегію виборщиків-прихильників уряду та використовували непряму систему виборів як засіб підтримки влади.

Колегія виборщиків: «Чон Ду Хван був обраний з 90,2%!»

4. Люди, які прагнуть до демократії, закликали внести поправки до конституції, щоб обирати президента особисто.

«Змініть систему виборів президента на прямі!»
«Нам потрібно самим обирати президента!»

С. 26. Червень 1987. По всій країні відбулися демонстрації проти диктатури уряду Чон Ду Хвана із закликами до встановлення системи прямих президентських виборів. Уряд Чон Ду Хвана спробував їх придушити, але студенти і громадяни —представники всіх верств суспільства відповідали на це жорстко (червневе демократичне повстання).

Фото

Подія дня: «Червневе демократичне повстання»

«Реалізація прямої системи». «Повалення диктатури!»

По всій країні пройшли акції з закликами демократизації

10 червня люди протестують перед собором Мьондон.

Фото

Гасла: «Просимо не стріляти сльозогінним газом»

Під час розгону протестувальників поліція застосувала сльозогінний газ, загинув студент коледжу Лі Хан Йол. Це ще більше розлютило протестувальників.

С. 27. Фото. Протестувальники на вулиці. 26 червня.

26 червня у багатьох містах відбулися протести, в яких взяли участь понад 1 млн громадян.

Врешті-решт, уряд Чон Ду Хвана разом з Ро Де У, який на той час був кандидатом у президенти, оголосили, що приймають вимогу народу щодо демократизації країни, включаючи пряму систему виборів президента (6:29 Декларація про демократизацію). Люди раділи перемозі в битві проти несправедливої влади. Червневе демократичне повстання відіграло важливу роль у скасуванні тривалої диктатури та в демократизації суспільства в нашій країні в різних сферах.

«29 червня 1987 року кандидат у президенти від владної Партії демократичної справедливості (DJP) Ро Де У зробив заяву, в якій прийняв вимоги опозиції щодо демократичних реформ. Декларація включала наступне: а) внесення змін до конституції щодо прямих президентських виборів, б) перегляд закону про президентські вибори для забезпечення чесних виборів, в) надання амністії Кім Де Чжуну та іншим політичним в’язням і надання їм дозволу відновити політичну діяльність, г) гарантування всім громадянам основних прав, ґ) відновлення свободи преси шляхом скасування репресивного Основного закону про пресу, д) забезпечення місцевого самоврядування шляхом всенародних

виборів місцевих зборів та виконавчих голів місцевих органів влади, е) створення нового політичного клімату для діалогу та компромісу, а також є) проведення сміливих соціальних реформ для побудови чистого, чесного суспільства)».

Уранці 29 червня 1987 р. на автобусній зупинці Euljiro 5-ga в Сеулі громадяни читали номер газети, в якому повідомлялося, що Ро Де У, лідер Демократичної партії Кореї, заявив про свою згоду на систему прямих виборів